Прийшла. Добилась.
Слава Богу!
Берег омріяний, ріка,
Огляну зблизька всю дорогу,
Піднімусь вгору по стежках.

Загляну звідти в сині хвилі,
Очима зелень обведу,
Всміхнусь озерцю і калині,
У гаю тінь густу пірну.

Там на пеньку старім вмощуся,
Зіпрусь в могутніх ясенів,
Із джерела води нап’юся,
Задивлюсь, вслухаюсь в птахів

Все дотепер здається раєм,
У травах, квітах ті луги,
Озерце, верби з ясен-гаєм,
У зіллі, хвилях береги.

05.06.2024.

І берег, й річка знову снились,
Табун качок край осоки,
Ніби ходилось, говорилось,
Слів не вдалося зберегти.

І все, у спогади пірнаю,
Іду до хвиль, у береги,
Пахуче зілля рву, вдихаю,
Торкаюсь листя осоки.

Голубоокі незабудки,
Кущі, дерева, холодки…
Моя там радість, мої смутки,
До них вертаюсь залюбки.

Камінчик скаче над водою
Вправно з дитячої руки…
Тоді ще, будучи малою,
Навік влюбилась в береги.

29.05.2024.

• Твір:

  Притуманений день
  після ночі,
  Заховався десь вітер,
  чи спить,
  Мої ноги іти неохочі,
  А мені до природи кортить.

  У найближче ---
  це берег з рікою,
  Верболозу кущі, осоки,
  У мовчанні
  із ними постою,
  Зазирну в голубінь висоти.

  Те мовчання
  про спокій подбає,
  Погойдаються
  хвилі в очах,
  Не сумує воно,
  не зітхає,
  І не має потреби
  в словах.

  09.12.2023.