Я намалювала його.
Собі. У своїх мріях і думках.
Якого має бути зросту, що
Створений із ніжності й доброти.
Він мовою шепоче солов’їною.
І статура кремезна, мов стовбур дуба.
А посмішка його чарівна,
чарує твоє серце навіки.
В його обіймах ніби, пташка,
в небо лечу.
І серце переповнене коханням.
Я намалювала собі його.
І в по думках із ним живу я.
Ти скажеш, що я божевільна.
Але я намалювала його.