Залізний ланцюг обплів мої руки,
Холодний, важкий, мов присуд роки.
Стискає зап’ястя, стискає свободу,
Та серце палає — не буде покори!

Кували його у пітьмі і в неволі,
Щоб душу зламати, зігнути, скорити.
Та навіть під тягарем чорної долі
Я знаю: мій дух їм не зупинити.

Ланцюг можна кинути, знищити, стерти,
Розбити вогнем, розірвати, зламати.
Бо сила не в металі, не в путах холодних,
Сила у волі, що в грудях палає!

Нехай же тріщать ці кайдани під пресом,
Нехай мій удар їх розіб’є, як грім!
Залізо не вічне — воно піддається,
А воля моя — це безмежний клин!