Спориші, спориші, спориші,
Так давно вже ніхто вас не косить.
Біль і тугу мою заглушіть,
Все єство миру й злагоди просить.

І під сонцем, дощем, на вітрах
Всеньке літечко ви зеленійте.
Я пройдуся босоніж по вас,
То й не так мені буде боліти.

І полегшає знов на душі –
Лиш торкнуся листочків-долоньок.
Ви цілющі таки, спориші,
Бо частинка батьківського двору.

2016 р.