Я пам’ятаю ,
вітер віяв, буря була.
Вибачайте , далі я забула…

А я нагадаю тобі,
як зорі влітку тебе любили.
Як вітер колихав твоє волосся вночі,
а вуста шепотіли : Кохаю,кохаю.
Як влітку босоніж – роса,
лоскотала й умивала ноги твої.

Навіть , коли вітер віяв і буря була.
Я впевнений – ти, то не ЗАБУЛА!!!

Йшла до моря ґаздиня.
Славна дівчина Дарина.
Любила з морем розмовляти.
Свої думки розповідати.

І ненароком від плачу.
Свою сльозу до моря проронила.
І покотилася сльоза із морем
У безодню.

А дівчина все говорила
Всі ті образи вилила йому.
Ти не печалься і не плач, дитя.
Зі штормом твою бурю заберу.
І вгамується твоя душа.
І перетвориться на радість.

Додому дівчина пішла,
а море в слід їй шепотіло :
,, Бурю заберу собі,
а з радістю тебе я відпускаю “