Пов’янув цвіт, й душа зів’яла,
Дерева інші вже, сумні,
Колись це близько
не сприймала,
А тепер боляче мені.

Все озираюся, нещасна,
В своє минуле, ті літа,
Де жила молодість та згасла,
А з нею ніжність, доброта.

Весна буятиме ще цвітом,
На іншу смугу вік ступив,
Та йде зимою, а не літом,
Хто б що не думав, говорив.

05.05.2025.
Ганна Зубко