Котрий день іде дощ, накрапає,
Хмурним небом
над садом висить,
Пропав сніг, і сліда вже немає,
Не біліє зима, не блистить.

Потемніла земля, сад спустілий,
Змокле листя поміж трави…
Уже сниться
зимовий день, білий,
Й безголосі у ньому пташки.

Подих вітру там не спіймати,
Й прохолоди не чути у снах…
Дощ продовжує накрапати,
Сум — блукати
в спустілих садах.

11.12.2024.
Ганна Зубко

День йде поволі, йде, старіє,
Останнім листям шелестить,
Потроху снігом вже біліє,
Зими показуючи мить.

Влітає вітром із-за рогу,
Стежки прирівнює до скла,
Уже добралась до порогу,
До посмутнілого вікна.

Зима і злиться, й лагідніє,
Водою капає зі стріх,
Десь ген туманом засіріє
Понад долинистих доріг.

Дерева вкутуючи в іній,
Всміхнеться сонечком, сяйне,
І погляд неба ніжно-синій
Чимдуж до себе приверне.

01.12.2024.
Ганна Зубко