Він там навпроти не людина.
Він навіть не дурна тварина.
В окопі тому вовкулак,
З кровʼю людською на губах.
І взагалі то неважливо,
Що народився як людина,
Тримав за руки маму й папу.
Їхав на фронт не вовкулаком.
Він був людиною в росії,
Хоч маячню у сітці сіяв.
Щоб він тоді не говорив,
Тоді людиною ще жив.
Але коли почав стріляти,
Перетворився в нелюдяку.
Людиною стане в полоні,
Можливо, коли охолоне,
Але ніколи у той час,
Коли доводиться стрілять.
Неможна навіть на хвилину
Побачити в приціл людину.
Бо глузд свій можна загубити,
Вбиваючи собі подібних.
Війна вражає душу, тіло,
І розум, якщо вбʼєш людину…

Думки́ не сплять, безсо́нні но́чі,
Гарячі сльози обпікають мої очі,
На серці триво́жно, переповнює страх,
Лечу над прірвою, ніби нещасний птах.

Душа сто́гне, палає і плаче,
Від людського горя, яке вона баче,
Бі́си вчинили жахливу страту,
Як же батькам пережити втрату?!

"Боляче, боляче!" - кричав солдат,
Тіло тремтить, зв'язані руки...
Та іроду ба́йдуже, вбиває кат,
Кров побігла, страше́нні муки...

Ду́шить біда, лізе пітьма,
Чорним во́роном все накрива,
Злість і не́нависть нас оточила,
Неви́нним ду́шам очі закрила.

Горіти ка́там, до тла горіти,
Іудам не місце серед людей жити,
Страшна кара на вас чекає,
Та вже не повернути, хто з небес споглядає...

13.04.2023. Simple Infinity
(С.М. Онисенко)