ПерегортАє вітер листя,
Куйовдить гриву у коня,
Спустіла нива, ледь горбиста,
Злегка поблискує рілля.

А поряд річка, прохолода,
Хлюпоче хвиля без кінця,
У смуток вдягнена природа,
Що так пасує до лиця.

Якби між кожною порою
Лягла одна із їх доріг —
Мій погляд біг би спершу тою,
Що листям стелиться до ніг.

30.05.2025.
Ганна Зубко