Прошу
Не кажи що все то зрада
Не кричи так гучно “мама”
В слухавку свою

Переглянуті спогади
Не дають жодних плодів
Закликаю знищити їх
Щоб ніхто не вцілів

Мрії серед ночі
Не побачать твої очі
Тіло непорушність дратує

Абстрагуйся від мене
Ляж у воду
Втопи поруч мрії, старі міркування
Спогади
Від яких більше немає бажання

Озираючись назад
У низ
Попихаючи слабкістю

Таке буває
Я – та, хто тебе так добре знає

І раз ти людина звичайна
Мислиш, дивлячись у крапку одну
Забувай мене скільки хочеш, мамо
Мені то байдуже
Я все прийму

Головне не уникай найголовніше право
Що залишає на ногах тебе:

Прямуй за тим, що за руку веде
І якої б не зазнала біди
Прошу
Не вимикай себе

Кличе осінь у ще один день,
Голубінь неба в вікна кидає,
В нім немає пташиних пісень,
Там мелодія інша лунає.

Іде стежка в траві з споришем,
Слідом сонце, згори заглядає,
Тішить осінь, веде своїм днем,
Прохолодою плечі вкриває.

Верболіз, очерет, край води
Тиху хвилю у зілля ховає,
Манить тінь від старої верби,
Що потроху вже листя скидає.

Пожовтілі стоять береги,
Тиха річка під сонцем дрімає,
Веде втома у тінь, до верби,
Що, мов руки, гілля простягає.

Ганна Зубко
23.09.2024.

• Твір:

  Іду куди ---
  сама того не знаю,
  Погляд веде,
  а слідом я і тінь,
  Щось фантазую,
  дещо пригадаю,
  Своє й колишнє
  в кілька поколінь.

  Крутиться вітер,
  куряву здіймає,
  Жменею листя
  з дерева сипне,
  Прокинувсь спогад,
  в пам'яті кружляє,
  Та зосередитись
  мені він не дає.

  Спіймала думку,
  у собі відкрила,
  Мене саму
  дивує думка ця ---
  Такого кольору
  я б одяг не носила,
  А осені він
  дуже до лиця!

  Чарує осінь, вабить,
  в сум вганяє,
  Шле прохолоду,
  сонечком кивне,
  Ніжним дощем
  і щедрим поливає,
  В густі тумани,
  інколи, пірне.

  19.10.2023.