Щокою вітер трав тулився
І на коліна припадав,
День то всміхався, то журився,
І крав мій настрій, і вертав.

У сад поніс і до дороги,
Між лип квітучих, поміж трав,
Не доганяли його ноги,
Погнався погляд — не піймав.

Спіймало сонце, що поволі,
До мене зиркало з-за хмар,
Всміхалось, гріло стіни голі,
Всміхався настрій… і зітхав.

13.05.2025.
Ганна Зубко