Коли втрачаємо, то жалкуємо,
Не цінували ж поки мали.
Коли говоримо – себе не чуємо,
І друзі через це чужими стали.

Понурюємось у свої проблеми,
Та не на себе покладаємо провину,
А винною вважаємо систему
Правління, Бога і свою країну.

А також, часто, друзів і сім’ю,
Кар’єру і усіх навколо…
Та участь тут не бачимо свою,
Не звужуємо це широке коло.

У радості ж ми винних не знаходимо,
У щасті також не шукаємо…
З усмішкою гуляти з друзями виходимо,
Добробут й спокій у родині маємо.

Чому ж не думаємо що для цього треба,
А лише звинувачуємо всіх,
Та звинуватить забуваємо себе
В невдачах, бідах, прикрощах своїх?

Потрібно замість скаржитись сидіти,
Якщо упав – піднятися і йти.
Сім’ю і друзів вміти розуміти,
І користь всім, а не лише собі нести.

2012 р.