Вишиванка

Я взяв її з собою у похід,
І одягнув на себе того ранку.
Сорочку вишиту, як оберіг від бід,
Матусин подарунок – вишиванку.

Але не мама чарівний узор плела,
Сорочечка дісталася у спадок.
Її бабусина прикрасила рука,
Червоними нитками, як серпанок.

На білім домотканім полотні,
У сплетенні мережива тонкого.
Зображений таємний код землі,
Та прагнення сердець народу мого.

В таких сорочках наші славні козаки,
Ішли на чайках до Туреччини і Криму.
В похід морський на бусурманські береги,
З неволі визволяти побратимів.

І хлопці з лісу, славні воїни УПА,
У вишиванках билися за волю.
Гаряча кров нескорена текла,
Тканину ніжну просякаючи собою.

Я наче там, серед тих чайок і лісів,
Коли матусин подарунок одягаю.
Здається спомини славетних тих часів,
Через сплетіння ниток в шкіру проникають.

Як злість до ворога, як вірний кулемет,
В запеклому бою вона зі мною.
Від куль, уламків – є бронежилет.
Сорочка ж душу береже під одностроєм.

Настане день, коли закінчиться війна,
І ми – народ незламної звитяги.
Бабусине і мамине шиття,
Одягнемо на свято перемоги!

• Твір:

  У вишиванці гордо йду по цілім світі
  І мовою вкраїнською я розмовляю,
  І сонечко мені всміхаються в зеніті,
  І краю рідного я не забуваю.
  Хліб на вишиванім рушникові
  І пісня, що до серця прилягала,
  І краєвиди мої українські, чудові,
  І стежина, що мене у світ повела-
  Все мати з нитками вплела у вишиванку.
  Відчуваю в ній ласку і душі тепло,
  І ранок без війни у серпанку,
  І те, як добре з мамою було...

• Твір:

  Бринить сльоза... З батьківського порогу
  Відлітає у вирій моє пташеня.
  Лети, мій сину, хай усі тривоги
  Тебе оминають щодня.
  Лети... Ти виріс уже мій синочку,
  Став дорослим з сильними крильми.
  В дарунок мною вишиту сорочку
  З собою у світи далекі візьми
  ,
  Бо вишиванка-то символ
  Батьківщини
  І дзеркало народної душі,
  Прадідів заповіт, в колисці купані хвилини,
  Світло і тривога у вірші.