І берег, й річка знову снились,
Табун качок край осоки,
Ніби ходилось, говорилось,
Слів не вдалося зберегти.

І все, у спогади пірнаю,
Іду до хвиль, у береги,
Пахуче зілля рву, вдихаю,
Торкаюсь листя осоки.

Голубоокі незабудки,
Кущі, дерева, холодки…
Моя там радість, мої смутки,
До них вертаюсь залюбки.

Камінчик скаче над водою
Вправно з дитячої руки…
Тоді ще, будучи малою,
Навік влюбилась в береги.

29.05.2024.