І знову приходить зимова ніч,
Це найкраще, що може бути.
Ти одна із думками віч – на – віч,
Спати хочеш, а не можеш заснути.

Вже зима на порозі…Прийшла…
Ще хотілось тепла, та на все воля Божа.
Я сама себе тільки знайшла,
Я не я…Так на себе не схожа.

Ще осінні тумани плетуть мої сни,
Ще за літом сумую частенько
І весна ще говорить мені: “Поясни,
Чому тужить твоє серденько?”

Діти виросли, внуки ростуть,
Пори року міняються дуже швиденько,
Оком кліпнув – уже заметілі метуть,
Килими застеляють біленько.

Вітер виє, свистить в димарі,
Навіває мелодію мокрого снігу,
А далеко мерехтять зірочки – ліхтарі,
Я ж гортаю свою недочитану книгу.

Недочитану, недописану книгу свого життя,
Вітром шквальним, занесену в світ.
Про щасливі, буденні мої почуття,
Про думок і фантазій яскравих політ.

Марія Грушак 30.11.2021р.
Марія Грушак