Втомили душу долі повороти
Забіги сходами життя то вверх то вниз.
І ми незграбно ідемо в польоти,
І розбиває ось об скелі наче бриз.
Втомилось тіло від людських кинджалів,
І поглядів, що в спину приліта.
От мати б нам броню собі зі сталі,
І жити довгії,спокійній літа.
Втомились ми від злоби і образи,
І натягнулись нерви як струна.
От скинув би весь світ оту заразу
В наступила б іншая весна.
Звук обірвався…
Звук рознісся ехом
В порожній кімнаті.
Я плачу.
Побачити хочу тебе,
І бажаю цього я,юначе.
Сльози лились…
На обвітренному обличчі
Залишались сліди.
Ми згубились і давно вже
Не можемо до себе прийти
Звук тремтів…
Він хотів бути вчутим
І знати,що хтось таки вчув.
Він би линув,мов птах,
Він би душу тобі огорнув.
Зникла думка,
В голові у туманні образ,
Образ твій там вже знов.
Думка линула інша,
Знаєш, треба все таки вірить в любов.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
