Ось світанковий раночок настав ,
І соловейко весело защебетав.
І квітоньки синьо-жовті розквітають,
І щирі серця у моїй душі панують.

Вийшов , я з хатинки , наче своєї ,
В українському костюмі , як патріот рідної землі.
В саду великому , наче чарівному ,
Збирав я овочі свої.

І , якось , раптом , зайшов я у хатинку ,
Свого котика та кішку , наче ніжнесенько зігрів.
Та з овочів своїх прекрасних ,
Приготував , наче борщ свій смачний.

І з селянцями , я весело спілкуюсь ,
На мові , наче мелодійній .
І пес мій , з котиком та кішкою ,
Наче разом товаришують.

І душа моя розквітає ,
Наче з синьо-жовтими кольорами.
Сонечко ласкаво сміється ,
І вода тече , наче річками стрункими.

Ось , темний вечір , вже настав,
І у домівку я пішов .
І лягаю , я у ліжко ,
І засинаю , як великий господар .

Поля, село, дворів багато,
А поміж них ріка текла,
Та стала молодь виїжджати
В міста із рідного села.

А те життя манило, звало,
Усіх приймала чужина,
І хтось лишався, зовсім мало,
Моїх однолітків нема.

Туди-сюди весь час каталась,
Земля чекала рук моїх,
Якби не їхала, зосталась —
Батьків доглянула б старих.

Світило б сонце, гомоніла б
У хвилях річка за вікном,
З криниці воду би носила,
Пасла корову за селом.

Під грядки землю обробляла,
Травневим тішилась садком,
Город би сіяла, саджала,
Косила б трави, десь — серпом.

Будило б сонце, півня голос,
Ступала б в вранішню росу,
В волошках жала б
зрілий колос,
В снопи в’язала б ту красу.

Удруге в річку, ні, не зайду,
Давно вже збігла та вода,
Не поверну те все, не знайду,
Відгомоніли ті літа.

01.08.2024.

Омиваючи пороги,
Без блідої води,
Переповнила городи
Міста на віки.

Тепер там стоїть вода,
Звучали струмки з чистої води.
Рясні дощі правили мною,
Без слов писав вірші.

Щебетали пташки
Над горою.
Дощ скінчився, як літні дні,
Як колись закінчаця вірші.

Пишу слова над горою,
Які були рясні дощі.

Дай мені ріка,
твоєї цілющої води напиться.
Дай сили , щоб спрагу до життя відродить.
До болю я в спогади поринаю
і сердце моє лють полонить.
Наповни коханням ти сердце моє.
Відроди мене із попелу минуло.
Поверни до життя майбутнього.
Дай мені ріка , твоєї цілющої води напиться
і прийняти все так як є…

• Твір:

  На берегах твого Дніпра, великого,
  Де вода могутня пливе, мов вічний спів,
  Розцвітає поема, як весняний цвіт,
  Про той край, що в душу вривається, немов міст.

  Дніпро, як поетична мелодія старовинна,
  Що лине крізь час, несучи тисячі долень.
  Ти, як вірш, пробуджуєш почуття незнані,
  Розказуючи легенди, таємниці твоїх вод.

  В дзеркалі твого Дніпра відбиваються хвилі,
  Ніби слова, що пливуть у часі, ніколи не зникають.
  Могутній потік, мов течія часу великого,
  Несе за собою історії, таємниці тисячі морських тварин.

  Легенди козацькі, як вітер волошковий,
  Летять над твоїми водами, ніби стаєю човен.
  Ти — серце України, в душі твоїй відбивається
  Весь багатий світ, як промінь сонця в безмежжі.

  Твої береги — священний храм природи,
  Де кожна рослина та тварина — як молитва.
  Дніпро, величезний епос у кожному веслі,
  Відкриваєш перед нами вічний потік чарівний.

  Джерело життя, твої води як кров тече,
  Протікають у серці нації, омиваючи історію.
  Співає твоя ріка пісню вічного течії,
  Дніпро, в поемі твоїй вічність звучить як генії.

  Дніпро, ти — митець, малюєш картину казкову,
  Де тепло любові розквітає в серці природи.
  Твої води, як мелодія, линуть у небесній далі,
  Дніпро, ти — поема, співучасник великий і малий.

• Твір:

  В казковій нічі, де мрії розквітають,
  Жили друзі: лев "Бабай" і кіт "Том",
  Кішка "Мішель" і кролик "Стрибунчик" -
  Лісові дива, які завжди з ними були.

  Ліс тягав їх в свої зелені поля ,
  Де кожен кущ мов казковий стрункий арфій.
  Серце природи в лісі било в такт,
  А друзі грали із зірками в небесах.

  Морські хвилі плескали , приносячи казкових гостей,
  Рибка "Карась" та рак"Пустоловик"- цікаві морські тварини.
  Із скафандром вони під морською хвилею пливли,
  Де чекали пригоди та таємничі острови.

  На острові зустріли вони черепаху "Дергачку",
  Що мудро дивилась на зірки над водою глибокою.
  "Бабай", лев мудрий, сказав: "Друзі, будьмо єднані,
  В природі сила, коли ми всі разом!"

  "Том", кіт лукавий, грав на арфійській струні,
  А "Мішель" і "Стрибунчик" танцювали казковий вальс.
  Риба-хижак "Щука" обіймала води глибокі,
  Усі разом, як друзі, ділилися своїми таємницями.

  До лісу та моря вони мандрували вдень і вночі,
  Збираючи скарби природи, незрівняні й яскраві.
  Повчальні слова їхні лунали в серцях мов приказка,
  Бо у казковій ночі , дружба – це найбільший скарб.

• Твір:

  А кохав її - як зиму та весну!
  Я біг до неї попри лід, та попри осінь ту!
  Тримав піони такі милі, милі..
  Але забув.. що любить лиш троянди білі..

  Я біг туда, щоби купить троянду
  Ну ту таку, немов фіалку
  Але приходячи назад
  Зобачив її там, та дав я крок назад

  Но обіцяла, та й клятву начебто давала
  Будемо разом, попри осінь, попри зиму, попри сильний шторм..
  Але не витримала зливу
  Та й дуже швидко змило..

  Вона любила воду, боячись дощя
  Вона любила рибу, боячись гачка
  Вона любила тих людей, побоювавшись публіки
  А я кохав лише її, попри темні сутінки.