Ти увійшла
зі світла за дверима
У морок
повсякденного
буття,
Воістину моя
спасенна рима
Воістину мого
недопуття,
Крізь зашкарублі
напівтемні сіни
У тлінний храм
рокованого часу
Немов Кіпріда
із морської піни,
Немов Евтерпа
з вишини Парнасу.
Бездушний аркуш
дивом оживає,
Вбираючись
у життєдайні строфи.
І знов над ним
захоплено вмирає
Натхненний мученик
ліричної Голгофи,
Безмірно дякуючи
Небесам за милість
в агонії сповідати:
"Звершилось!"