А на вулиці холоду дихання,
Вітру ніжні пориви і краплі дощу.
Ледь помітні сліди на асфальті
І я біль свій теж відпущу.
Парасолю тримаю в руці,
Бо потреби немає ховатись від зливи.
Хай шалену цю біль заховають стихії пориви.
А на вулиці сиро і вогко, як в моїй душі.
І не можу зігрітися каміном й гарячим глінтвейном.
Я б хотіла в обійми, до моря,
Кудись і мерщій.
Але знову дивлюсь за вікном я на зливу.

Втомили душу долі повороти
Забіги сходами життя то вверх то вниз.
І ми незграбно ідемо в польоти,
І розбиває ось об скелі наче бриз.
Втомилось тіло від людських кинджалів,
І поглядів, що в спину приліта.
От мати б нам броню собі зі сталі,
І жити довгії,спокійній літа.
Втомились ми від злоби і образи,
І натягнулись нерви як струна.
От скинув би весь світ оту заразу
В наступила б іншая весна.

Я придбаю помаду і поставлю у косметичку.
Так,на всякий випадок,хай стоїть там собі про запас.
Я відвикла фарбувати губи і вії,
А колись мала це все за звичку.
Але ти говорив,що ти любиш мене без прикрас.
Не фарбую волосся і вже навіть не пам’ятаю,
Коли кучері були на моїй голові.
Я стараюсь прибрати,напрати й готую, неначе скажена.
Але рідше і рідше цілуєш ти губи мої.
Я не та ким була, що тримала на вулиці погляд.
Зник десь блиск із очей,хворобливо я стала бліда.
І помада стоїть, і її чомусь вкрив уже порох.
І чомусь через це дуже часто я зла.
Де обідцяна поміч, слова про кохання поділись,
І чому чую докори про недосолений суп?
Може я вже й не та, що була,
Але й ти не той,милий.
І вина не в помаді, а в чому ж насправді вина?

Я придбаю помаду і поставлю у косметичку.
Так,на всякий випадок,хай стоїть там собі про запас.
Я відвикла фарбувати губи і вії,
А колись мала це все за звичку.
Але ти говорив,що ти любиш мене без прикрас.
Не фарбую волосся і вже навіть не пам’ятаю,
Коли кучері були на моїй голові.
Я стараюсь прибрати,напрати й готую, неначе скажена.
Але рідше і рідше цілуєш ти губи мої.
Я не та ким була, що тримала на вулиці погляд.
Зник десь блиск із очей,хворобливо я стала бліда.
І помада стоїть, і її чомусь вкрив уже порох.
І чомусь через це дуже часто я зла.
Де обідцяна поміч, слова про кохання поділись,
І чому чую докори про недосолений суп?
Може я вже й не та, що була,
Але й ти не той,милий.
І вина не в помаді, а в чому ж насправді вина?

Я придбаю помаду і поставлю у косметичку.
Так,на всякий випадок,хай стоїть там собі про запас.
Я відвикла фарбувати губи і вії,
А колись мала це все за звичку.
Але ти говорив,що ти любиш мене без прикрас.
Не фарбую волосся і вже навіть не пам’ятаю,
Коли кучері були на моїй голові.
Я стараюсь прибрати,напрати й готую, неначе скажена.
Але рідше і рідше цілуєш ти губи мої.
Я не та ким була, що тримала на вулиці погляд.
Зник десь блиск із очей,хворобливо я стала бліда.
І помада стоїть, і її чомусь вкрив уже порох.
І чомусь через це дуже часто я зла.
Де обідцяна поміч, слова про кохання поділись,
І чому чую докори про недосолений суп?
Може я вже й не та, що була,
Але й ти не той,милий.
І вина не в помаді, а в чому ж насправді вина?