Небо над Фюрстенвальде…

Яка таємниця в тобі?..

Закрилося сонце зрання

І хмари нависли важкі…

Там думи людські позбирались

І сірістю вдерлися в Вись…

Так спішно позалишали

Нездійснені мрії чиїсь…

Та простір невпинно вирує,

Проллється дощем з самих хмар!

Знов думка людська помандрує –

У подорож вічності чар…

Осяяний Фюрстенвальде…

Ти казку в душі засвітив!..

Б’ють дзвони в церквах…серце крає,

Взнаю український мотив…

Там ніжні лілії з безодні проростають…

Крізь морок ночі так красою манять…

Роса ранкова…і туманне полотно…

Вселенська тиша… промінь…розцвіло…

Я над водою з квітів нахилюся,

Уважно у зображення вдивлюся,

Хай віддзеркалиться увесь мій біль, печаль…

Нехай сповзе з душі сумна вуаль.

Мене накрила легкість, невагомість…

Наче не я і не моя свідомість…

Чарівний сон, симфонія буття…

Все як колись, закінчилась війна…

Чи то фантазія, чи марево, реальність…

“Релакс” душі, омана, віртуальність…

Я роззирнулась навкруги – яка краса!..

Відкрила очі вмить – прокинулася я…

На Паску зло в забуте відійде,

Покине кадебіст всю драну рать!

Усе пісками вітер замете:

Всі лиха скоєні, різні печать.

Він втік в тайгу, шамани дають лад,

Так хочуть фюрера із пекла відтягти!

Але вже час, покинув його фарт!

Пора платити – кличуть із пітьми!

А поки що поплічник маску вдяг,

Старається манери зберегти.

Його дратує український стяг!

До Києва все хоче підійти.

Навала суне в дім з усіх сторін…

Дніпро кровавий стогне від жалю…

Кобзар великий наказав усім –

Стати на захист, вбити сатану!

І після темряви настане день чудес!

Кріпіться люди – це століття бій!

Впаду я на коліна до Небес!

Буде Весна на Україні всій!

По-новому складу своє життя…

Цеглину до цеглинки прикладаю.

Нехай засвітиться з Небес Зоря!

До неї свої руки простягаю.

Усі складні обставини буття –

Перекладу на вітер, хай звітриться!

Вдихну на повні груди я…

Моє життя…а може все це сниться…

Чергова віха – людство у тривозі,

Черговий вибір: так зробити, ні…

Але не стримають мене страхи в порозі!

Не зупинюся, буду далі йти!

Таке життя – філософи віщають…

Сторінки лихоліть минуть…

Душа моя…вона вже Світло

знає!

Нехай іскриться! Добрі люди – в путь!

Хіба ж ви заповідь забули, матері?!

Чого своїх синів ви понавчали?!

Прості слова: не вбий і не вкради…

Хіба ж ви вічну книгу не читали?!

Чомусь так трапилось, що русинська душа:

Застигла, зачерствіла, заніміла…

І не стікає з кутика сльоза…

Від звістки, що немає сина…

Хіба російський, православний світ –

Вбивати у церквах навчає?!

І як можливо з голови до ніг –

Перевернути істину,

Але Господь все знає!

Перевели ви душі та свої життя –

На тисячні з рублів банкноти.

Ох, нерозумні…ваше все буття –

Перетворилося в поклін мерзоті.

І не потрібно мати супер знань,

Щоб зерна правди від омани відібрати,

Старий сатрап поширює обман,

Вклонились ідолу, наділи шати!

Не бачити вам вічного життя,

Бо розтоптали заповідь Небесну!

Тепер тримайтеся, вас забере пітьма –

За братовбивство!

І це буде чесно!

Вона не бачила нічого,

Нікого вже не чула,

Просила лише смерті в Бога!

Як кадр життя минуло.

Оскаженілі недолюди

Себе вже не тримали,

Стогнали діти, крики всюди

В околицях лунали.

А її тіло, наче рана,

Як місиво кроваве.

Від жаху коси вже не рвала,

А час все не минає…

Донька маленька за стіною,

Її вже теж не чує.

Невже кінець, душа в покої?

Зловіщо вітер дує…

Запам’ятає Небо світле –

Її рогівка ока,

Самотнє дерево, без листя,

Там птаха одинока.

Для чого даний інтелект людині!?

Щоби вбивати, нищити усе!?

У нас є цінності, ми не тупі тварини!

Пройшло століття, знову теж саМЕ…

Дали прекрасне, тіла насолоду…

Людино! Ти прообраз від Творця!

Життя чудесне, тож тримай нагоду,

То Божий задум – вічний цикл буття.

Прогрес людський вирує на планеті,

Відкритий розум… здійснення мети…

Чомусь насильство, лиш одні монети…

Хіба ж для цього всі ми на Землі!?

І що тепер, ЛЮДИНО, що з тобою!?

Це збій у генах, чи то просто дебілізм!?

Отож не нарікай, що ріки болю,

Тепер вирує руський шовінізм…

Так, переможемо, попросимо у долі…

Пройдуть літа…заквітне знов Земля…

Та де гарантія, що злий урок від болю –

Він буде пройдений? Гарантії нема!?.

Знову тепло всю

душу огорнуло…

Скоро я про відчай свій забула,

Бо відчула доброту і ласку,

Люди Світу принесли нам казку.

Ми блукали на варшавському кордоні…

Біль і страх… життя, як на долоні…

Що робити!? Куди бігти!? Ждати!?.

А у когось дома рідна мати…

Але Божі люди є на Світі!

Прийняли нас, в школу ходять діти…

Бо душа, вона дана Всевишнім!

Значення немає звідки вийшли.

Польща тепер друга матір,

У Німеччині є друга хата…

Добре серце в дівчини-німкені –

Її путь завжди благословенна!

Тому вірте славні українці,

Не здолають нас лихі мисливці!

Ми піднімемось, зітремо сльози,

Вся Європа в нашій допомозі!

Накликали горе, страшенну чуму,

Чекали не довго, йде місто в пітьму.

Маршує по кістках ординський солдат,

Там люди замучені, вбиті лежать…

Ох, Маріуполь! Так стогне душа…

Чому не молився, а кликав царя!?

Чому наші воїни в ранах, в крові –

Тебе захищають від пут сарани!?

Тепер ти побачив всю правду, всю суть!?

Ми воїни Світла і сурми нас звуть!

Весь Захід горою за тебе стоїть!

Чому ж не молився братерський наш Схід!?

Чому ж ти над ідола лик сотворив!?

Тепер ваші душі у пекло він звів.

Його не хвилює російська сльоза,

І мова не спинить, бо то сарана!

Та, ти не ламайся,- ставай, підведись!

До Бога душею хоч раз притулись!

Пошириться Світом твоє каяття…

В молитві уся українська земля!

Засніжена душа…життєва втома…

Залишилась на пам’яті оскома.

Листочками шепоче голос вітру,

Я відчуваю вічний поклик Світла…

Ох, соловейку, пісня твоя ллється…

Нехай струна сердечна не порветься!

Кругом Весна…вона завжди рятує,

Життя в майбутнє стежками мандрує…

Яскравими квітками хай заграє…

Усе проходить… хай душа палає!

Сьогодні ясний день і мені тепло,

Життєва втома, хай вона померкне!

І вже поволі сонечко сідає…

Навколо простір мирно засинає…

Я Господу з любов’ю помолюся!

Гармонії життя в нього повчуся.

Вечірнє небо…місяць визирає…

Вдихаю свіжість…зірка вже палає…

Краса врятує Світ вчергове!

І соловей в садку, і пісня колискова…