Ти не знаєш, душа як страждає,
Невідомо тобі, як болить,
Без душі народився, немає,
Камінець замість неї лежить.

Тому сльози для тебе огидні,
Слабодухість моя поготів,
Увесь вік, де лише були будні,
Поряд тебе ні дня не радів.

Ти пішов і вже сліз не буває,
Всі поділись страхи, відійшли,
А душа ще болить, як згадає,
Що колись були парою ми.

Вже на заході сонце сідає,
В небі пташка самотньо летить.
Не сумує душа, лиш зітхає,
Проявляється посмішки мить.

Ганна Зубко
02.10.2024.

• Твір:

  С мыслью одной всю жизнь живешь:
  «Когда же взрослым быть начнешь?»
  Годы летят, бьют глаз и бровь,
  На темечко влезает лоб.
  Мышцы не те, кожа не та,
  Лицо морщина рассекла.
  Живот круглеет с каждым днем,
  Таблеток больше уже в нем.
  И не от снега голова
  Белой издалека видна.
  Используешь все меньше бег,
  Походка стала тяжелеть.
  Становится ленивей взгляд,
  В сторону тех, бежать кто рад.
  Быстрей вращается планета,
  Но лишь укачивает это.
  Мысль тяжелеет с каждым днем,
  Чаще вопрос «Зачем живем?».
  Дети не дети - все в делах,
  Их с каждым днем сложней понять.
  Внутри такой же, как они,
  Внешне лишь кажешься другим.
  И мучает как их вопрос:
  «Когда же взрослым быть начнешь?..»

  03-01-2023

• Твір:

  Как быстро время пролетает,
  То волосы с голов сметает,
  То сединой в висок стреляет,
  То мысли все утяжеляет…

  Ещё недавно молодым
  Считали искренне меня.
  Сегодня голову пробив,
  Выносит мозг мне седина.

  Вот только в первый класс пошёл
  Я, маму за руку держа…
  Потом закончил институт,
  Диплом забрал будто вчера…

  Ведь я почти не изменился,
  Такой же как шёл в первый класс.
  И в школе до сих пор бываю,
  Но на собраниях сейчас…

  Да и по улице за руку
  Я с мамой до сих пор хожу -
  Правда, она чтоб не упала
  Все больше я ее держу…

  Виной всему, конечно, время -
  Как-то не так оно идёт:
  Только неделя началась -
  Опять суббота настаёт…

  Чтоб медленнее была жизнь,
  Мешает вечный парадокс -
  Ход времени, чтоб изменить,
  Мне времени недостаёт…

  14-11-2022

• Твір:

  Життя – як весна... Пробіжить й не помітиш.
  Порадує сонечком, первоцвітами, травами.
  Ласкаво душу почуттями ніжності збагатиш.
  Замилуєшся весняними гаями, краєвидами.

  Життя – як райдуга... Любуйся цією красою.
  Подаруй собі веселі, різноколірні барви всі.
  Вмийся дощами й намочи свої ноги росою.
  Кохай. Вклонись веселці та птасі стоголосій.

  Життя – як те літо... Пробіжить й не помітиш.
  Подарує з поля квіти та спориші при дорозі.
  Час на відпочинок і його спокуси потратиш.
  Від щедрих дарів не відмовишся, не в змозі.

  Життя – як дощ... Ти сильно змокни під ним.
  Не вийде з доріг та перехресть вийти сухим.
  Створюй сім’ю. Ти не живи життям марним.
  Після дощику насолодись і садом квітучим.

  Життя – як осінь... Пробіжить й не помітиш...
  Закрутить ніжний вальс із багряним листом.
  Осінніми дарами щедро комори заповниш.
  Навіє роздуми. Добре володіє таким хистом.

  Життя – як ріка... Швиденько біжи за течією.
  Не зогледишся, як літа побіжать з гори вниз.
  Будь з Батьківщиною, з родиною та сім’єю.
  Невідомо: "А що попереду? Який сюрприз?"

  Життя – як зима... Пробіжить й не помітиш...
  Зачарує білим снігом і тріскучим морозом.
  Теплий зимовий одяг зносити себе змусиш.
  Напровесні втішишся весняним прогнозом.

  Життя – як туман... Він – цар, доки не осяде.
  Даремно не живи. Щось добре і мудре зроби.
  Як на спілкування з тобою старість присяде,
  Про своє життя й місце в ньому їй розкажи.

  Марія Маринченко (Марічка Ясен)

  #МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
  #МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко