«він» — у списку її згубних звичок.
заборони такі спокусливі, манять до себе полум’ям.
пройшла усі попереджувальні таблички —
на усіх прочитала його ім’я.

зупинятися треба вчасно, щоб не підсісти.
міра загубиться, тільки на нього гляне.
плутає, вабить, наче якась нечиста —
і вона уже власноруч вириває яму.

падають удвох, як вилізе — пощастило.
сонце встає — отже треба згадати про домінанти,
зібрати речі, зібрати себе по частинах,
зібратись із силами і забратись зі стін кімнати.

порушення правил до роз’їдання зубів солодке,
спробуєш раз — і немає шляху назад.
правильні рішення зазвичай викликають ломки,
бо неправильні надто довго збуджували азарт.

на столі залишається непотрібний список,
в і н — рівною лінією закреслені літери.
ранкове сонце підіймається високо,
кімната потроху наповнюється світлом.

«він» — у списку її згубних звичок.
заборони такі спокусливі, манять до себе полум’ям.
пройшла усі попереджувальні таблички —
на усіх прочитала його ім’я.

зупинятися треба вчасно, щоб не підсісти.
міра загубиться, тільки на нього гляне.
плутає, вабить, наче якась нечиста —
і вона уже власноруч вириває яму.

падають удвох, як вилізе — пощастило.
сонце встає — отже треба згадати про домінанти,
зібрати речі, зібрати себе по частинах,
зібратись із силами і забратись зі стін кімнати.

порушення правил до роз’їдання зубів солодке,
спробуєш раз — і немає шляху назад.
правильні рішення зазвичай викликають ломки,
бо неправильні надто довго збуджували азарт.

на столі залишається непотрібний список,
в і н — рівною лінією закреслені літери.
ранкове сонце підіймається високо,
кімната потроху наповнюється світлом.

Він поруч,дім поруч..
І тихий полину дурман.
Знов тиша,знов шум
Місто,люди.
В очах його бачу дурман.
Він захист,він мрія,він щастя.
Він мить,він війна,він любов.
Біжу я від нього й до нього стираючи ноги у кров.
Він зник, дім руїна…
І згарище душить чомусь.
Не чутно дурману полину,
До нього я знов не вернусь.
Він тінь, він омана, він мряка.
Він вічність,він пустка, ніщо.
Душа мов скадена собака
І їй не потрібен ніхто.

***
Сонце равликом сповзає
по очеретині,
Твої плечі обіймає
Вечір темно-синій.
Нам шепочуть із пітьми
овдовілі вишні,
Що викохуємо ми
почуття торішні,
Котрі цвітом облетіли,
Жовтим листом впали.
Лиш любові не вродили.
Були… І не стало.
Гріє душу сліпа груба
Та вогонь ховає.
Знає твоє серце, люба.
Моє серце знає:
Ось як гаснуть на світанні
зорі вечорові,
Так щезає те кохання,
що є без любові.

Дмитро Атасов (Урус)