Молився,хрестився з проханням про поміч,
Вважав що так треба,так роблять усі.
Звертавсь до Христа і до бога чужого,
Та радий що потім збагнув помилки.

Прокинувся я , і відкрилися очі,
Що я слов’янин в мене віра друга.
І час повертатись до предків,до Роду.
Від Яхве хай вільною стане душа.

Збагнув я тоді що мій храм є природа,
Я з лісом,з землею,я Рода онук.
А біблії,церкви,хрести і ікони,
Це ніби кайдани,що знищують дух.

Розправив я плечі і в небо поглянув,
Відрікся від рабства, страждань і гріхів.
Не хочу молитись,а хочу я славить,
Релігію мертвих забути повік.

Прийду я до лісу,розпалю багаття,
Згадаю бабусь і своїх дідусів.
І предків у тиші тихенько згадаю,
Я радий що знову вернувся у Рід.

Слов’яни вже годі стоять на колінах,
Знімайте хрести, та очистіть думки.
Бо віра слов’ян нести світло у маси,
Прийшов час сказати,що ми не раби.

Колись був баланс між усіма світами,
І Боги і духи з людьми пліч о пліч.
Завжди один одному допомагали,
Повага і шана ішли від душі .

Всі знали що в лісі є власний господар,
У домі є дух що сім’ю береже.
Річки і болота також не безхозні,
Зв’язок був міцний у створінь і людей.

А потім чужинці прийшли із хрестами,
По лікті в крові і ненависть в очах.
За їхню релігію сіяли смерті,
Бо не хотіли слов’яни рабами ставать.

Волхвів убивали за їх непокору,
І капища нищили,стерли з землі.
Всі згадки про віру людини й природи,
Страхом заміняли, на віру мерців.

Всіх духів яких знали люди віками,
Назвали їх бісами, силами зла.
А Рідних Богів що світами керують,
З корінням із пам’яті піп виривав.

Але ж не могли ці чужинці збагнути,
Що духи і Боги,це наша сім’я.
І якби їх біблія не називала,
Зв’язок не обірве ця їхня брехня.

Що марні старання реальність змінити,
Своїми іконами віру закрить.
Прокинуться люди,мине трохи часу,
Спливе вся брехня що збиралась віки.

Це найкраще що я бачу
І найгірше в що я вірю
За межею – вогнестійкість
Не спали свою надію

Поширені періоди, де граємо у класики
Розвинулась релігія, сховались всі у пасики
Солодкі ці фантазії, у сотах береже
Якщо, раптово, мед і запече
Страх нешвидко, болісно втече

Клянись своїм соратникам
Клянись, що їх забув
Цифри, крейду, течію
У яку ти і пірнув
Поширелося прагнення, та ти це не почув

Розвинулась комедія, шанує в пам’ять сміх
Відкиньмо псевдоніми всі, устанем сред нових!
Налиємо солодкого, покажемо ліси
Поважали геть брехливу казку
Бо на ній ми лиш росли

Вже не знаю що я бачу
Не боюся те, в що вірю
За межею – небезпечно
Там горить твоя надія

Україна вистоїть, високо піднімається,
Ніколи не згасне, вогонь в серці горітиме.
Героїчна боротьба, наша рідна земля,
Проти ворогів, що хочуть її знищити.

За волю, честь і гідність, українці боролись,
Славні діла своїми руками створювали.
Земля кров’ю змочена, але не здолана,
Ми не здамося, поки не здобудемо перемогу.

Слава героям, що віддали життя за нас,
Що стояли міцно на передовій, мов стіна.
Вони не піддалися, не зрадили своєї землі,
Залишивши нам спадщину, якою ми пишаємось.

Українці сплотилися, одним голосом говорять,
Ми хочемо волі, честі, гідності та незалежності.
І кожен день, ми працюємо для нашої країни,
Чинимо добро, будуємо світле майбутнє.

Нехай звучить пісня, яка згуртує нас разом,
Про нашу Україну, що вистояла вогонь і морок.
Ми мріємо про мир, про щасливу долю,
І ніколи не забудемо, що воля – наше прагнення.

Україна вистоїть, ми віримо в це напевно,
Тому її героїчну боротьбу ми виспівуємо.
Хай лунає по світу наш голос вільних сердець,
Україна – наша земля, невмируща нація!

Знищити, спалити,спопелити
Вирвати і стерти із землі.
Як змогли ви люди подуріти?
Думають так ангели сумні.
Де поділи совість і відвагу?
Заховали крихточки добра,
Втратили до доброго повагу,
Сила зла скувати їх змогла.
В церкві на коліна припадали
І просили грошей, влади,слави.
Ви хотіли Бога обманути?
Щодо тримайте,так тому і бути.
Не врятує вас молитви сила,
Суть бо ваш добре зрозуміла,
І покута ваша не спасаєта Бог добрий він усе прощає.
Схаменутись може стати пізно,
Коли стукають косою в двері.
Прокидайтесь люди, не для того
Вас водили сорок літ в пустелі.