‎Тиха ніч настала, зорі запалали,
‎Між світами стежку місяць освітив.
‎Йдуть до нас як тіні предки на гостини,
‎Бо відкриті брами між обох світів.
‎
‎Мудрий Велес з Наві двері розкриває,
‎Щоб хоч раз на рік, об’єднався Рід.
‎За стола сідаєм, предків всіх згадаєм,
‎Аби пам’ять й шана глибше проросли.
‎
‎Хліб і мед духмяні на столі лишаєм,
‎Щоб Рід пригостити, чемно їх зустріть.
‎Вітер шепче давнє, ніби заклинання,
‎” Пам’ятай хто ти, та шануй свій Рід”.
‎
‎Зорі сиплють з неба,світлим зорепадом,
‎Наче сльози щастя, світять до землі.
‎Світлі душі предків в Яві розійшлися,
‎Велесовим часом мудрість принесли.
‎
‎Під ведмежим знаком, крізь тумани часу,
‎Водить Велес душі з Наві і у Явь.
‎І хто свічку в домі, з шаною запалить,
‎Рід до того прийде, бо побачить шлях.
‎
‎Нічний вітер носить, предків спів глибокий,
‎Там де дуб стоїть, старий, віковий.
‎Той що тут зростає і баланс тримає,
‎Пам’ятає голос тисяч поколінь .
‎
‎У цю ніч єднання, тиша оживає,
‎Мудрість світом лине,кожному своя.
‎Предки скажуть тихо ” В світі все минає,
‎Тільки вчинки й пам’ять,вічні, пам’ятай,”
‎
‎Свічка хай палає, все лихе згорає,
‎Ну а те що варте, знову оживе.
‎Рід що пам’ятають,з попелу повстане,
‎І вогонь підтримки поведе тебе.
‎
‎Цілу ніч до ранку, в тишу прислухайтесь ,
‎Зможете почути, що підкаже Рід.
‎А під самий ранок, як зоря настане ,
‎Велес предкам скаже, час додому йти.
‎

Горять вогні, осінній час на дворі,
‎Шепоче лист, мов прадідів слова.
‎У кожнім подиху у кожному корінні,
‎Живе твоя вся пам’ять родова.
‎
‎Ми кличемо Дідів, віддать їм шану,
‎Що крізь віки нас вчили й берегли.
‎Їх тіні лагідно до хати хай заходять,
‎Приносять спокій, правду в ці часи.
‎
‎Спасибі предки вам, за кров, за вашу волю,
‎За хліб духмяний, пісні, за мечі.
‎За мудрість – за уроки Долі,
‎За всі слова , за ночі без біди.
‎
‎Хай діти й внуки згадують коріння,
‎А пам’ять плине ніби водограй.
‎Бо Рід – то вогнище, що світить нам невпинно,
‎Якщо ти про свій Рід не забував.
‎
‎Ви наші витоки, ви наші ясні зорі,
‎Що світять нам із Вирію завжди.
‎Ви в нашій праці, в нашім кожнім слові,
‎Що з’єднує народи і світи.
‎
‎Хай слово “Рід лунає всюди, всюди,
‎Як пісня, що вдихає в нас життя.
‎У кожнім серці хай вогонь палає,
‎Щоб пам’ять Роду ясною була.
‎
‎Прийміть низький уклін і тепле слово,
‎Мед і кутю – запрошуємо в дім.
‎Онуки й діти стіл для вас накрили,
‎Щоб разом нам побути у ці дні.
‎
‎І хай колись ми будем разом з вами,
‎І нас запросять в гості, як ми зараз вас.
‎Хай Рід росте і сили набирає,
‎Дідів шануємо у цей святковий час.
‎
‎

‎Пробудись Людино, скинь важкі кайдани,
‎Що тобі століттями кували обмани.
‎Думати не бійся,не бійсь відчувати,
‎Твоя душа – це воля, а не якісь печаті.
‎
‎Відкинь усі образи, жени і темний морок,
‎Бо можна загасити, в душі життєвий вогник.
‎Щоб замість люті злої і заздрості сліпої,
‎У серці проростали, лиш пагони любові.
‎
‎Любов візьми у серце, як сонце у долоні,
‎Вона є суть усього,що нам створили Боги.
‎Бо лиш коли душа, звільниться від полону,
‎То стане світлим світ,з піснями без жалоби.
‎
‎Шануй свій Рід могутній – від діда до малого,
‎У кожного тут місце і в кожного дорога.
‎Але хто корінь знає – той не впаде ніколи,
‎Бо предків дух тримає,веде крізь перепони.
‎
‎Історію вивчайте не у чужинській книзі,
‎А з пам’яті черпайте, яку нам залишили.
‎Відчуй у серці пісню,вірша, а може казку,
‎В них істина народна, зумій лиш прочитати.
‎
‎Згадай Богів могутніх,не тих що в страх ховають,
‎А тих що світ і правду, онукам дарували.
‎Вогонь, повітря, воду і сонце із землею,
‎Стихії пізнавайте, ніж слово Іудеїв.
‎
‎Ходіть гулять до річки і ліс не забувайте,
‎З природою спілкуйтесь, та не тягніть останнє.
‎Бо не слуга природа,в ніжна,добра мати,
‎До неї йдуть з любов’ю – а не грабувати.
‎
‎Забудь про слово “гріх”, бо то лише омана,
‎Щоб за рахунок страху, рабом людина стала.
‎По совісті живи, то справжніх дій мірило,
‎І в кожного своя,вирішує людина.
‎
‎Живи як хочеш ти, не вір в чужі закони,
‎І не іди за тим, хто зломить твою волю.
‎Живи радій життю,в гармонії й любові,
‎Бо в серці ти творець, коваль своєї долі.
‎
‎Цінуйте кожен день, коли як сонце встали,
‎Бо мить життя – це дар,щоб краще пам’ятали.
‎Роби завжди добро, з любов’ю,без користі,
‎І стане світ кругом, барвистим,світлим, чистим.
‎
‎Очисти розум свій, всі переглянь бажання,
‎Не бійся бути світлом, що у пітьмі палає.
‎З тобою сила Роду, твій світ веде в майбутнє,
‎Вогонь твого тепла,зігріє ближню душу.
‎
‎І на останок хочу, одне я лиш сказати,
‎Хто віри не зганьбив,той вільний і зостався.
‎Той гідно йде вперед,несе любов і слово,
‎Для того Рід закон, природа то основа.
‎
‎
‎

Іде Коляда по білому світу,
‎Із свічкою ясною, з піснею в літу.
‎Зірниця у небі – то Божий вогонь,
‎Що гріє серця і кличе у сон.
‎
‎Співають дівчата, дзвонять колісниці,
‎На вікнах мороз, аж тріщать рукавиці.
‎А хлопці, як соколи, стукають в хати,
‎Щоб людям добро і достаток бажати.
‎
‎Світяться віконця, пахне кутя,
‎По дворах ходить дитяча гурба.
‎Бо де Коляда ступає ногою,
‎Там родиться світ, там весілля довкола.
‎
‎Дажбог усміхається в полум’ї свята,
‎Сонячне коло спішить оживати.
‎У небі Сварог вогонь роздуває,
‎І в серці людському жар світла палає.
‎
‎Лада вкладає любов у серця,
‎Щоб Рід не згасав, пам’ять завжди жила.
‎І кожен в цей вечір, під спів Коляди,
‎Відчули силу живої води.
‎
‎Нехай Коляда нас благословляє,
‎Дім від негоди оберігає.
‎Бо де шана сонцю і Роду жива,
‎Там вічно палає життя, як зоря.
‎

‎На білому коні зійшов Ярило,
‎Зігрів поля, що спали снігові.
‎І сонце в очі сиплеться промінням,
‎Теплом все зігріває по землі.
‎
‎Від дотику його все оживає,
‎Тече ріка, сміється молодець.
‎І навіть серце, що чомусь страждало,
‎У грудях б’ється ніби горобець.
‎
‎Кохання всюди поміж трав зелених,
‎Ярило світить і зростає все.
‎Ідуть дівчата гарні і рум’яні,
‎За ними хлопці вільні наче степ.
‎
‎Тепло Ярила кров розігріває,
‎А його усмішка, дарує щастя мить.
‎І світ довкола відчуття вбирає,
‎Та перед світлом темрява біжить.
‎
‎Він йде у ніч, щоб знов зійти зорею,
‎Як вічне коло, як природи хід.
‎Він вчить людей добро нести й кохання,
‎Щоб наче сонце сяяти для всіх.
‎
‎Слався Ярило, слався ясний Боже,
‎За те тепло й любов що дав ти нам.
‎Що кожна стежка, ліс, або діброва,
‎Цвітуть і пахнуть, мов прийшла весна.

‎

‎Набігли чужинці з хрестом у долоні,
‎Забрали свободу,скували у слові.
‎Сказали,єдине, смеренне життя.
‎А інше – пітьма що веде в небуття.
‎
‎Вогні на узвишшях вони загасили,
‎Ріки й гаї брудним словом покрили.
‎Де духи жили- тепер церкви стоять,
‎Щоб серце народу скорилось їм там.
‎
‎Свята , у які шанували природу,
‎Змішали з молитвою й новим народом.
‎Купальські вогні і весняні пісні,
‎Назвали гріхом , в забороні вони.
‎
‎А духів що друзями завжди були,
‎У домі ,у лісі, куди не піди.
‎Так церква сказала” То демон,то зло”,
‎І в страх закували душевне тепло.
‎
‎Жінок , які знали яка де трава,
‎Що вміли словами людей лікувать.
‎Назвали іх відьмами, слуги пітьми,
‎І в полум’ї душі їх спокій знайшли.
‎
‎Волхвів ,що співали про небо й поля,
‎Що чули про що їм говорить земля.
‎Позбавили права Богів прославлять,
‎Щоб тільки їх Бог міг людьми управлять.
‎
‎Сказали немає ніяких Богів,
‎Лиш тільки є їхній, єдиний, живий.
‎А Перун і Дажбог ваш, то примха стара,
‎Відкиньте усе – бо то тільки мара.
‎
‎Та в венах кипить давня кров родова,
‎І пам’ять з глибин всеодно ожива.
‎У пісні, у жесті, у слові старім,
‎Живе таємниця у спадку святім.
‎
‎По крихтам прийшов час збирати слова,
‎І втрачену мудрість згадати пора.
‎Традиції,віру й коріння свої,
‎Щоб світ оживився в єднанні землі.

‎

‎Зійшли з небес у сяйві громовиці,
‎До внуків рідних, пращури Боги.
‎Перун ступив аж іскри розлетілись,
‎Сварог зігрів вогнем все навкруги.
‎
‎Спустилась Лада ніжна мов веснянка,
‎Дарує серцю радість і тепло.
‎А Велес шепче ,ви запам’ятайте,
‎Що мудрість предків в цій землі давно.
‎
‎І Рід зійшов та мовив своє слово,
‎Цініть Роди ,що тягнуться віки .
‎Він мовив ” Діти пам’ятайте плем’я,
‎Бо в ваших жилах, наші витоки.
‎
‎Стрибог підняв долоні над полями,
‎Пустив вітри щоб думки рознесли.
‎Нехай у вас не згасне дух й наснага,
‎Щоб бачили ночами дивні сни.
‎
‎Згадайте як природу не губити,
‎Як слово берегти і шанувати кров.
‎Щоб знову вміти бачити й любити,
‎І жити правдою, не зраджувати знов.
‎
‎І їх онуки все підняли очі,
‎Почули клич від рідної землі.
‎Боги сказали” Бережіть що треба,
‎І стане світ яснішим у добрі”.

‎

‎Зірвав хреста, немов порвав кайдани,
‎Чужому богу більше не вклонюсь.
‎Я- син землі, онук Богів могутніх,
‎Вернувсь до Роду я, покинувши пітьму.
‎
‎Не свічка в церкві,а яскраве сонце,
‎Не чад кадила, а вранішня роса.
‎Замість молитви, вітер, пісня в лісі,
‎І сила- в жилах предків голосна.
‎
‎Я Рідновір і серце знов палає,
‎У шумі дуба чую я закон.
‎Де рідна кров, там вічність не вмирає,
‎І знов Перун повстане над Дніпром.
‎
‎Я скинув хрест немов тягар чужинський,
‎Вогонь у серці, видно в очах жар.
‎Не раб я більше, не слуга покірний,
‎Онук Перуна я, природа це мій храм.
‎
‎Гримлять у небі грозові гармати,
‎Немов на битву знов повстала Русь.
‎Хай тінь чужинська із сердець тікає,
‎А Рідна Віра зміцнить тіло й дух.
‎
‎Встань Рідновір, тебе твій Рід покликав,
‎Грім Перунівський наче заповіт.
‎Скинь чужу віру, розірви всі пута,
‎Слався народе, вільної землі.

‎

‎Коли стало в житті тобі тяжко,
‎Що не знаєш як вихід знайти.
‎Всюди стіни, падіння, невдачі,
‎І не бачиш просвіту в пітьмі .
‎
‎Ти не думай звертати з дороги,
‎І щоб страх зміг тебе подолать.
‎Знай з тобою завжди сила Роду,
‎Ти майбутнє,надія, іх скарб.
‎
‎Сядь у тиші, заплющ свої очі,
‎Та почни з предками розмовлять.
‎Всіх згадай шанобливо з любов’ю,
‎Тих з ким жив , тих кого і не знав.
‎
‎Бо твій Рід це не батько і мати,
‎Це життя сотень ,тисяч других.
‎Їх досягнення,мудрість й завзятість,
‎Все збиралося сотні років.
‎
‎Вір у Рід так як віриш у Бога,
‎Сила їхня сидить у тобі.
‎Щоб відчути підтримку від предків,
‎З ними бесіди завжди веди.
‎
‎Вони чують тебе щосекунди,
‎Рід веде тебе ціле життя.
‎І коли ти навчишся їх чути,
‎У житті стане все на місця.
‎
‎Все по іншому станеш сприймати,
‎І проблеми уже не значні.
‎Всі здолаєш в житті перепони,
‎Бо завжди за спиною твій Рід.