Ні,я не вірю в Бога, Ну а навіщо? Де ж та допомога. Не вірю в демонів чи ангелів я зовсім, Та навіть реінкарнація це промах.. Чи вірю я хоч в щось? Що за питання, Життя і смерть,де починається останнє? Ні,я не вірю в Бога. Вірю тільки в себе. Бо допомога лиш одна для тебе. Якщо не вірю я ні в що ,так легше, Хоча питань таки не наберешся.. «Звідки цей світ,як бачу я й функціоную?» Це дивовижно,але звідки ж знати? Тому коли спитають мене знову, «Чи віриш в Бога?» Ні,не вірю в нього.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Я живу з вірою в серці, Мої вірші завжди відверті, В них відзеркалюється моя душа, Рядок за рядочком так і поспіша. Я живу і малюю мрію, Радість і щастя для всих посію, Щоб зростали молоді пагінці́, Доброти, любові і спокій в душі... На а́ркуші паперу передаю думки, Вони біжать, мов прозорі струмки, В синім небі летять як пта́шки, Квітнуть, як білі рома́шки. Але не за́вжди я малюю радість, Йде війна, і це все реальність, Гинуть люди, йдуть в небуття, Мої рядочки висвітлюють співчуття. Весна... А вітер ще холодний, Пронизує всередині, несе до безо́дні, Біль обпікає невинні ду́ші, Та ми сильні, завзяті і ду́жі. Віра, надія, у моїх словах жива, У кожного українця мрія одна, Жити у мирі і злагоді повсякчас, Щоб промінчик у серці ніколи не погас! Вірю і знаю - добро переможе зло! Дружба, любов і вірність, Мужність і наша стійкість - Могутнє невичерпне джерело!
02.03.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Очі Бога сумні, споглядають на нас, Він гірко плаче разом з нами, Завжди, всюди і повсякчас, У молитвах згадують його мами...
Божі сльози, холодним дощем, падають з небес, Печаль і сум наших поетів і поетес, Чорні хмари густо вкривають небо, Так хочеться, щоб було спокійно й те́пло.
Хай не згасне в наших серцях ніколи: Мудрість, Віра, Надія і Любов, Хай квітнуть пахучі голубі матіоли, Дзвінко співають солов'ї зелених дібров.
11.03.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Дев'ятнадцяте січня... Йде ритуал освячення води. У світі та в Україні – день Водохреща Господнього. Правиться в церквах, святиться водиця з водойми. Існує свій Водохресний сюжет гуляння народного.
Останнім часом біля водойм проходять "вертепи" Й купання у святій воді. Віра людська – суперечна. Справжнє збочення нас веде в російські "скрепи". Така ситуація на освячених водоймах – недоречна.
Все це виглядає низько, не культурно, не релігійно. Віряни напів оголеними пірнають в освячену воду. Цей натовп виглядає якось дикувато й безнадійно. Чомусь – зовсім не соромно українському народу.
Краще б усі віряни більше уваги приділяли Літургії, Частіше ходили до церкви та щиро молилися Богу. Дехто з тих, хто пірнає, не має тієї набожної енергії, Оскверняє святиню. Люди роблять з цього розвагу.
За всіма православними та українськими звичаями Саме в ці три дні – заборонено пірнати у святу воду. Її освятив сам Бог... Не можна ж допускати скверни. Ми з вами – з України, зі славного релігійного роду.
Випивати та гуляти на, тільки що освяченому, місці, Стрибати в обрядову ополонку з оголеними тілами Нам – не варто... Ми ж виросли в набожній колисці. Шановні: "Та що ж таке зараз відбувається з нами?!"
В українців є прислів'я: "Риба завжди гниє з голови". Шкода, що нашою елітою чин купання підтримано. Україна в церковній площині вже зіп'ялася на ноги. Давайте, все те проросійське, "скрепне" відкинемо.
