місто спішить,
місто біжить,
але ж на мить
як мозок не спить –

ти зупинись,
ти озирнись
і не дивись –
там, де колись.

там, – де є ми –
дощ усе змив.
вітер все стер –
там, – де тепер.

в тиші розпалась
вулиця сна –
тільки душа
моя не одна.

в серці лишились
наче сліди —
тіні любові,
болючі ходи.

там, де ще боляче —
значить, живе.
там, де згорає —
знов проросте.

13:37, 09/11/2019 (м. Тернопіль, вул. Бордуляка)

П’яний вітер пісню виє.
Лине пісня до небес.
Я сьогодні зрозуміла,
В світі не бува чудес.

Не буває так, що двоє,
Втративши свою любов,
Один одного зустрівши,
Полюбити зможуть знов.

Дочекалися бабайки
Оцінили суть
Поставили дизлайки

Єдине, що насправді ти жадаєш
Вже давно під боком зігріваєш
Припини ж щоночі
Зазирати під матрац

Як довго будеш…
Ховатися під ліжком?
Знай, тебе не будуть
Виловлювати нишком

Грай но, вітер, грай!
Зазивай
Зайду із-під ліжка

Омани його
Хай подумає хоч трішки

Єдине, що не треба знати
Все не хоче сон лишати

Вітер, наче, співає,
щось свище,
Прислухаюся,
в простір дивлюсь,
В такт хитається
гілля безлисте,
Долинає його
сухий хруст.

Роздивляюсь,
як осінь малює,
На піску,
поряд хвилі стою,
Все співає,
все вітер танцює
Під мелодію
дивну свою.

26.08.2024.

Загубивсь вітер, полем блукає,
В бур’янах,
по дорогах горбистих,
В гаю осінь щось досі шукає,
Між дерев заглядає безлистих.

Зірве, кине останній листочок,
Що в густому заплутався гіллі,
Прохолоди додасть
у струмочок,
В осоці змінить колір, у зіллі.

Зарум’янить калину гарніше,
Та дощами все вкотре полиє,
У туманне кільце, ще сивіше,
Знову осінь себе оповиє.

21.08.2024.

Дотанцьовує танець свій літо,
Незабаром з поклоном піде,
Ароматами інших вже квітів
Осінь вересень розпочне.

Кажуть, вже полетіли лелеки,
Попрощались з гніздом ластівки,
Може й так, бо дорога далека, Чи прихід буде ранній зими.

Стріне вересень першим
неділя —
Календар під рукою лежить,
Прохолодою б осінь накрила,
Приніс вітер її першу мить.

Кине тінь свою ніжну на плечі,
Розфарбує усе на свій лад,
В місяцях поміняє дні, ночі,
Чарівний розпочне листопад.

20.08.2024.

Зірвався вітер, гонить хмари,
Здіймає куряву стовпом,
Йшли, кілометрами долали
Дорогу полем, за селом.

Так крок за кроком,
швидше й швидше,
Важчає ноша у руках,
А грім лунає усе ближче,
Здається нескінченним шлях.

Полився дощ, потоком хлинув,
Ні зупинитись, а ні йти,
Накрив дорогу, мов поглинув,
Очей угору не звести.

З тих пір гроза не доганяє,
Цікавить, інколи дивлюсь,
А от життєва ще лякає,
Її по-справжньому боюсь.

08.06.2024.

Жовтенький листочок,
колихався на вітру, але
все ж таки тримався
за гілочку свою.
Незважаючи на дощ, потім на сніг, жовтенький листочок,
як вогник на дереві майорів.
Не покинув він гілочку свою,
душею своєю до неї він прикипів.
І вночі своїм жовтим сяйвом,
теплом своїм грів.
Жовтенький листочок,
колихався на вітру.
Та не покинув гілочку свою.

На степі широкому вітер сильний гуляє,
Своїми стогонами трави він колихає.
Він збирає в хоровод пухнасті хмаринки,
І пестить своїм дотиком кожне зернятко в полі.

Скільки таємниць у його шелесті ховається,
Скільки легенд степових у його співах звучить.
Вітер сильний, вільний, як душа степова,
Не зупиняється ні на мить, завжди в русі.

Широкий степ, мов море безмежне,
Де життя бурхливе, де тиша спокійна,
У вітрі йому співати свою пісню,
По степу широкому, на волю пускаючи крила.

Тут, серед просторів, душа знаходить відпочинок,
Тут, де небо безмежне, а земля безкраї,
Тут, де вітер сильний і степ широкий,
Ти відчуваєш себе частиною безмежності.