Обійми вітру, сонця посміх
Та неба ніжна голубінь
Замилували, зник вже поспіх,
Серед дороги стала тінь.

Проміння сльози навертає,
Вітер волосся чепурить,
А погляд в небо забігає,
В голубизну йому кортить.

Пахне вчорашньою грозою,
Слід той калюжами лежить,
Пахне весною молодою,
Що не старіє ні на мить.

Чим дальше —
більше розквітає
Поміж зеленої листви,
В весни дефектів не буває,
Красива з ніг до голови.

14.03.2025.
Ганна Зубко

У очі сонце заглядає,
Краде-виманює сльозу,
З ним берег, річка зустрічає,
Садовить поряд, під вербу.

Витає ніжна прохолода,
Берег у зелені, мов ліс,
В голубизну блідого неба
Вже задивився верболіз.

З-за річки церква засіяла,
Рука торкнулася чола,
А хвиля хвилю доганяла,
Втішалась квіткою бджола.

13.05.2024.