Прислухаюсь до вітру
край хвилі,
Як колись, ще давно, як тоді,
Крута стежка угору, по схилі —
Й вже на кручі, де краще мені.

Голубінь неба зверху і знизу,
Пливуть хвилі,
мов крізь полотно,
Кущі верб із кучками хмизу,
Що водою між них занесло.

Опиняюсь в приємнім полоні,
Поміж шелесту, щебету, трав,
Знов на кручі своїй,
мов на троні,
Що так довго на мене чекав.

Затамовую подих, німію,
Всякий шурхіт —
у серці, мов дзвін,
Ніжний вітер, все поряд лелію,
Цю свободу без вікон і стін.

26.10.2024.
Ганна Зубко

Думки сідлаю, нехай їдуть,
Далеко, в молодість мою,
Приємні спогади там знайдуть
І про село, і про рідню.

Вже осідлала й сама з ними
У рідну лину далечінь,
Через ліси, через долини,
Понад річкову голубінь.

У сонця теплому промінні,
Чи в сяйві місяця й зірок,
Стану на землю, на коліна,
Обійму затишний куток.

Свої думки я розпрягаю
В селі, де річка, де мій дім,
Усе з любов’ю споглядаю,
Й жалкую, що живу не в нім.

Річка сумна, шепочуть хвилі,
Ніби щось хочуть донести,
Рідні місця такі ж всі милі,
Від них не хочеться іти.

Знову думки я осідлаю,
Ніби тих коней вороних,
Додому, в місто повертаю,
До стін своїх, таких чужих.

28.01.2023.