І знову тривога
Ще раз цей Міг
Клятий вороже
Досить страдати хернею, ходи вже на бій!

Але ви можете лише все ламати
В котрий раз показуєте, що здатні лиш гради
Але ми все зробимо
Щоб поставити вас всіх за ґрати!

Лежавжи в окопі
Третю добу
Воїн знову думає
Що краще помру..

Але кидати братву
Права не матиму.
Краще візьму
Та ворога в полон забиратиму..

Відчув себе неначе в клітці
І бачив все він через ґрати
Усе трималось на тоненькій нитці
Яку так легко обірвати

Над пусткою важкої втрати
Звивається і через ґрати
Він тягне руку пустоті
Рука зникає в темноті

В якій не бачить він нічого
Лиш крики чує він страшні
Але не знає він, від кого
Усе довкола наче уві сні

Він плаче чорними сльозами
І жаль, і страх його бере
Сміється він й маха руками
І гучно так, що в горлі аж дере

І він хапається руками
За ґрати й намагається втекти
У них вгризається зубами
Щоб вибратися з темноти

Та марно все це, скільки не старатись
З безодні тої він не утече
Не варто йому навіть намагатись
Так тільки швидше упаде

Сам винен, сам себе прирік
Щодня, щомісяця і кожен рік
Сидіти тут й дивитися крізь ґрати
У власній голові й страждати

Хотілось.. раз лише кохати
Але ту.. з якою хоть за ґрати..
Ту саму.. що кохає тільки раз..
А не кожного, одраз.

Я хочу ту, з якою на край світу..
Щоб взяли меч та йшли би проти вітру.
Ми б взяли все, щоб стати знов щасливим..
А не зробити когось з нас.. знову ранимим..

Щоб ми не тільтували та незнали сліз
Щоб всі хто хотів драми, получать той ескіз.
Ту саму доброту, що давалася роками..
Але не тим людям, ми їх віддавали.

Я віддам їй все.. що у мене є..
Бери.. лише не плач, я зроблю все нове..
Я зроблю усмішку на твоїм обличчі..
Я зроблю це, як діти хочуть політать на птиці.

Я зроблю нас знову щасливим..
Якщо візьмеш за руку, я зроблю все можливе.
Я проти лицарів піду у бій.
Щоб показати, чи я кохаю.. чи лише здурів..