Життя помчало потягом крізь час й епохи,
А я немов в останній стрибнула вагон.
Тривога у душі здійнялась переполохом:
А що як сплю я, а що як все це сон?
І я прокинусь в затишній малій оселі,
Помчу в долину, щоб зібрати трави.
Здалеку усміхнуться діброви й скелі.
Щоб не втрачати часу, візьмусь до справи:
Зберу в букет звіробій, плакун-траву і м’яту,
Та віднесу додому, щоб зробити зілля.
Допомагаю людям, не беручи оплати.
Бог відплатить сповна за добре діло.
Вогонь в печі горить. Запах полину вдихаю,—
Від злої сили дім мій захищає.
Із трав духмяних заварю собі я чаю.
Нехай ця мить ще трохи протриває!
Утім зненацька в реальність повертає
Гудіння поїзда, зупинка на вокзалі.
Чи ще своє життя в минулому згадаю,
Яке зворотним потягом віддаляється дедалі?
29.02.2024