Вірші — вбрання, котрé пошите щоб булó,
І сам творець, їх що фастригува́в і кра́яв,
Нитка́ми по нитка́м з яких натка́не тло
Зшиває розмерфéлені краї безкраї
У сплутаний пота́йний ритм
Від схованих у строфах рим,
Щоб зéрня за́думки не закопать глибóко,
Щоби його змогла знайти і та сорóка
Та розкрутить собі клубок моїх думóк,
Аби осмислить мною мислиме,
Вдумóвуючись у задýмане,
У кóрінь, сýть де схована, дарéмно,
Далéбі, навіть марно…
Вірші — примарне і ніяке з сéбе
Таке собі дурникува́те заняття.
Вірші на очі нависають, мов пóгляд нéба
Одного з всіх, хоч і не трéба, а не минé це прокляттЯ.
Вірші – і невагóмо й нематеріально
Снують у царстві сéнсів, квінтесéнцій слів.
А в дійсності вони – тотально нереальні,
Бо тóй, хто вдýмав їх, довдýмати не вспів,
Томý й нікóли, як усé,
Живóму їх творцеві
Нарóдну славу не з’єднать
Із місцем в черзі на поклóн двірцéвий.
Вірші віщýють імені його
Лише йомý суджéну дóлю, невідстýпно,
Як ім’я батька – зразу за твоїм.
Пророцтво проступає із всьогó
Коли ми залишаємось одні
Щоб коротати дні на дні провалля
Самóтності.
Вірші, що мають ритм і рими, і співзвýчність
І щé чорт знає щó у своєму нутрі,
Нікóли благодать-благополýчність
Не стрінуться для них – чужою милістю судилося їм жить.
Життя навчить віршовершителя
Не грéбувати милосéрдям навіть з чóрта рук,
Подібно всім тим шанувальникам й любителям йогó –
Нічóго не просить, бо всé самі дадýть.
Поéт плетé сухого дуба – бо люб йому цей сплін,
Розтринькувач і звéрхнаха́ба,
Щоб стишить біль з тогó, що в фрéйлін більший кундалін
Не до віршів – всім їм лиш за́вше грóшей трéба.
Віршогонча́р вигóнить у істóрію із глини
Красý тілéсну в бéдрах вічних амфор,
Ним дихає дух всіх часів,
Складає він з його метафор
Зворóти змісту дивовижі
У консонансах вітражів,
Бо ба́йдуже йому до метушні і тиражів.
Дух всіх часів в бува́льщинах і небилицях
Так тихо диха у словах тих
Щоб вберегти від тління їх
Під шаром пилу на бібліотек полицях
В цім сéнсі вірші – нісенітниці,
І їх творець – шахрай,
Котрий так хитро всé замислив си,
Як той фігляр, що по цимба́лам гра́є,
Аби у випадковім ланцюжку співзвýчних співпадінь
Відірваності від усьóго світу
Створити досконалість ефемéрну
Й утримувать її в обману сітях
Неуловиму і таку блажéнну.
Вірші – сни наявý для тих, хто уві сні
Й кому все сниться це.
Якщо комусь потрібен тільки сóн,
Яка йому різниця, що присниться?
Від безпритýльних ніби снів
І я стаю цілком прозóрим –
Живу на мéжах сéнсів слів
Вони тепер моя опóра.

———————————————–
p.s.
ціную Вас
давно спостерігаю за Вашими Словами

p.p.s.
не копенгаґен коли у Вас день народження
оце тому дарую Вам свої слова сьогодні