Кров Медведя — чорна, як ніч,
Що течія в лісі, де вітер мовчить.
Він йшов через бурю, через грозу,
Ворогів не боявся, а рвав на куски.

Його лапи — камінь, а погляд — як вогонь,
І в серці палає лють, і біль, і рішучість.
З ним не треба слів, не потрібен крик,
Він один — і він знищує, бо його душа не боїться.

І ось на землі, під дубами древніми,
Лежить медвежа кров — червона, гаряча.
Вона розцвітає, як квітка в ночі,
І не залишить сліду, і не буде зупинена.

Медведь не просто звір, він — легенда,
Його кров пульсує в лісі, як древнє джерело.
Задивись на її відблиск, влови той погляд,
І ти відчуєш, як справжня сила оживає в тобі.

Бо кров Медведя не тільки на землі —
Вона в кожному серці, що не боїться ночі,
Вона в тому, хто йде, не озираючись,
Хто б’є по ворогах, хто на звірів не схожий.