Я знову розчиняюсь і зникаю
Знову перестаю собою бути
І як спинити цей процес не знаю
Бо хочеться себе не втратити і не забути

Змінює мене час, змінюють люди
Змінює кожне слово і проблема
Вдихну повітря ледве свіже повні груди
Така собі життєва теорема.

Я тихо розчіпляюся на атоми
Я всюди і ніде – не може бути
Все думаю про те, ким стали ми
Все думаю про те, ким нам не бути.

Я рухаюся далі по інерції
У власній вигаданій площині
Я не ділю свої вірші на терції
І не топлю печаль свою в вині.

Я мушу (вже так сталось) існувати
Робота, дім, родина, теплий чай
Як інші сенс буття свого шукати
А в іншому все добре, не зважай.