У дому, де ллє сонце в вікно,
Спочатку виросло дитя – син молодий.
Як зірка на небі, ясний і світлий,
Зітканий від щастя, ніжний наче вишня цвіт.

Роки текли, мов ріка без краю,
Від дитинства до дорослого світу веде шлях.
Всміхався, плакав, ріс в силу і розум,
Танцюючи в ритмі, як перлина, виблискує як свіча.

Погляд його як зірка в небі яскраво сяє,
Чистота душі, як скарб, у глибині.
Він син, відбиток батьківського обличчя,
У світі зірок і мрій, його власний власний світ плекає.

Та вітри життя несуть зміни, як ритмічну пісню,
І син мій, наче вітер, відходить у світ, як дим.
Моє серце, як вічний вірш, кличе його до себе,
Через спогади, в небеса, де зірки світять як світлі ліхтарі.

• Твір:

  У сонячному світі, де дитячі душі,
  Розцвітають усмішки, як квіти весняні.
  У їхніх очах світяться радісні промінці,
  І щастя огортає їх, як теплий весняний день.

  Дитяча усмішка - це диво безмежне,
  Яке ллється з серця, мов струмок води чистої.
  Вона легка, наче пух, і тепла, як сонечко,
  І вміє розсмішити навіть найсумнішого.

  Вона милує серце, мов музика дзвінка,
  І зігріває душу, як ласка теплих рук.
  Вона лікує болячки, наче магічна зілля,
  І втішає враз, як чарівна казка казкова.

  Дитяча усмішка - це світло нашої долі,
  Що сяє в найтемніший момент нашого життя.
  Вона здатна змінити все, навіть найгірше,
  І дарує нам віру, що все буде добре.

  Тож бережімо це диво, як найцінніший скарб,
  І даруймо усмішку дітям із усіх сімей.
  Бо дитяча усмішка - це наша надія,
  Що світло щастя завжди буде з нами.

• Твір:

  Чому так Возі часто розбивають серце..
  Вроді й добряк, вроді й кохає до іннерції..
  Тільта кидають йому знову вічно, щоб терпів.. страждав.. та плакав звісно..
  Але Возі іноді буває тісно..

  Йому тісно плакати в подушку, коли вбиваєшся в секунду..
  Йому тісно дивитися на те, як людям дарять все нове..
  Я не про подарки.. Я не про річ, я про те кохання, про котру мрію в темну ніч.
  Я ХОЧУ.. лиш одного, добитися чогось нового..

  Вроді й кошти має, але щось не те, хочеться кохання, а получає знов страждання.
  Взяти б за руку дівчину, ту малу, просто дитину..
  А получає знов критину.. ту жорстку й дурну людину..
  Яка вбиває його знову, а він до неї - : "та нічого..."

  В котрий раз, старався перестать кохати..
  Але довірився.. до нової клятви..
  Наче прекрасна, золота людина..
  А в результаті, знов тварина.

• Твір:

  Із далекої - далекої чужини
  Ластівки в Україну летять
  На гілках молодої калини
  Ластів'ят молодих колисать.
  Я не дитина давно,
  Та хочеться ластів' ятком
  Пригорнутись, відчути тепло,
  Любов і ніжність батька,
  Чарівникам не вірю, ні химерам
  І все продовжую чекати,
  Вночі тихо одчиняю двері:
  А, раптом прийде тато..

• Твір:

  Разговор ребёнка во дворе

  Мама мне вчера сказала:
  «Ушёл папа навсегда…»
  Почему-то зарыдала,
  Меня сильно обняла…

  Ничего не понимаю.
  Когда папа уходил,
  С мамой долго целовался,
  Говорил, что победит…

  Он со мною поигрался,
  И к себе сильно прижал,
  Борода его колола,
  Я тогда захохотал…

  Он сказал: «Плохие дяди,
  В дом непрошено пришли.»
  Уходил он с ними драться,
  И кого-то там спасти.

  Обещал, что он вернётся,
  На какой-то идёт фронт.
  И как только победит он,
  Сходим с ним опять в кино…

  Мама спутала, наверно:
  Он не может без меня.
  Он, куда б не уезжал,
  Возвращался ведь всегда.

  Мне игрушку привозил он,
  Мы ходили с ним в кино.
  Мама хоть не разрешала -
  Покупал мне эскимо…

  Не вернётся - чушь какая!!!
  Этого не может быть.
  Если папа обещал мне,
  То уж точно выполнит!!!

  02-06-2022