На берегах твого Дніпра, великого,
Де вода могутня пливе, мов вічний спів,
Розцвітає поема, як весняний цвіт,
Про той край, що в душу вривається, немов міст.

Дніпро, як поетична мелодія старовинна,
Що лине крізь час, несучи тисячі долень.
Ти, як вірш, пробуджуєш почуття незнані,
Розказуючи легенди, таємниці твоїх вод.

В дзеркалі твого Дніпра відбиваються хвилі,
Ніби слова, що пливуть у часі, ніколи не зникають.
Могутній потік, мов течія часу великого,
Несе за собою історії, таємниці тисячі морських тварин.

Легенди козацькі, як вітер волошковий,
Летять над твоїми водами, ніби стаєю човен.
Ти — серце України, в душі твоїй відбивається
Весь багатий світ, як промінь сонця в безмежжі.

Твої береги — священний храм природи,
Де кожна рослина та тварина — як молитва.
Дніпро, величезний епос у кожному веслі,
Відкриваєш перед нами вічний потік чарівний.

Джерело життя, твої води як кров тече,
Протікають у серці нації, омиваючи історію.
Співає твоя ріка пісню вічного течії,
Дніпро, в поемі твоїй вічність звучить як генії.

Дніпро, ти — митець, малюєш картину казкову,
Де тепло любові розквітає в серці природи.
Твої води, як мелодія, линуть у небесній далі,
Дніпро, ти — поема, співучасник великий і малий.

На землі святій, де Дніпро співає,
Київська Русь, як легенда живе.
Тут ріка хвилями в вічнім танці пливе,
Славетна і велика, де князі царюють.

У серці України, де сонце сяє,
Любов до землі вічно живе в нас.
Тут культура та мистецтво процвітають,
І душі людські вічно співають.

На кам'яних стінах княжих укріплень,
Про славу минулих днів згадують стіни.
Тут кожен камінь, кожен куток міста,
Має свою історію, свою долю.

У серці Київської Русі вічна пам'ять,
Про тих, хто віддав життя за наш край.
Нехай згадка про них вічно живе в нас,
І нехай ми завжди пишаємося нашим минулим.

Київська Русь, місце, де народи злилися,
Де різноманіття велике багатство.
Любов до рідної землі, як вогонь у серці,
Нехай вічно триває, Київська Русь наша!

Чтобы понять войну в тылу,
Услышать надобно грозу.
Гроза - прекрасно понимаешь, -
Но не ракета ль? - проверяешь.

Раскаты грома. Все трясется,
Внутри, как после взрыва, рвётся.
А гром звучит все вновь и вновь,
Страхом внутри вскипает кровь…

Дождь. Умывается природа.
Свежесть кругом, запах озона.
Жизнь торжествует омовением,
Пьянит природа обновлением…

То было днем. Забылось быстро…
Ночь… город спит… Звучит взрыв… выстрел.
Над городом воздушный бой
Ракет обстрела с ПВО.

Нет, это не раскаты грома,
Весь город трусит по-другому.
Трусит дома, окна и двери…
Крик сотрясает город: «Звери!..»

Сбились со счета… Взрывы… Взрывы…
От каждого в душе надрывы.
Это не гром… дождя не будет…
Не обновляет взрыв, а губит…

Затих бой… кончились ракеты…
Город не спит… Сидит на нервах…
Завис на новостях… читает…
Сколько ракет сбили считает…

Не спится… Новый звук мешает.
Машина это подметает.
Дорогу чистят по ночам,
Свой формируя шум и гам.

В обыденность уходит ночь,
И забывается все вновь…
Рассвет играется домами,
Сном крепким город накрывая…

Раннее утро… город спит…
Город к войне уже привык…
День новый… новая неделя…
Закончилось так воскресенье.

22-05-2023

***
Тривога… вхід до магазину,
Стоїть ридаюча дитина.
Коляску з немовля тримає,
Міцно, із рук не випускає.

Підходять незнайомі люди:
«Що трапилось? Вас що, забули?»
Жінка виходить з магазину.
«Доню, плачеш чого ти, мила?

Ми ж домовлялися з тобою,
Солодощі куплю й виходжу.
На п’ять хвилин я відлучилась.
Чого ти плачеш, доню, мила?»

Десятирічна та дівчина
Відверто мамі відповіла:
«Тривога почала лунати…
Без тебе я боюсь вмирати…»

Хто чув слова дитини той,
Утриматись не зміг від сльоз…
Це був Дніпро… тиждень до цього
Ракета влучила по дому…

***

Мама на кухню, у кімнату -
За нею бігає по хаті,
І носить іграшки свої:
«Мамо, дивись гарні вони».

Мама сидить у туалеті -
«Я постою тут біля двері».
Мама працює - «Подивись,
Як склала іграшки свої».

В серцях не витримала мати.
«Ти можеш дати працювати!» -
За руку лагідно взяла:
«Мам, не кричи тихенько я.»

І винно дивиться на мати -
А та не може працювати,
Своєї почуття дитини,
Вона чудово розуміє.

П‘ять років їй зараз лише,
Жах свій так виражає ще…
Це був Дніпро… тиждень до цього
Ракета влучила по дому…

***

«Тягар навіки на душі…
Могло як статися це все?
Всього хвилинна неуважність -
Забув смартфон на тренуванні…

Тренер його додому взяв,
На інший телефонував:
«Заїдь і забери свій «фон».
Я вдома. Тут віддам його.

Будь ласка, швидше, бо сім‘я
На вулиці мене чека.
Збираємось ми погуляти,
Тебе чекаю, приїжджай ти…»

Спізнився… лише хвилин на десять…
На вічність… бо загинув тренер…»
Прощання… дружина, дві дитини…
Камінням відчуття провини…

Юначе хмарою страждає…
Він телефон свій проклинає…
Це був Дніпро… тиждень до цього
Ракета влучила по дому…

***

Коли рядки оці писались
Дніпро під вибухи здригалось.
Два тижні навіть не пройшло -
І знов жахалося Дніпро…

26-01-2023

Біль, сум...

(Пам'яті жертв ракетного обстрілу рф по всій Україні-ненькі - по Умані, Дніпру, Запоріжжі......)

Біль, сум і нестри́мна лють,
Як же нашим лю́дочкам будь?
Кров, сльози, тяжке горе,
Каті́вські ракети руйнують вже вко́тре...

О, Всевишній, летять до тебе ду́ші,
Плачуть небеса, скорбота знову душить,
Умань, удо́світа, обстріляли звірюки,
В них немає сердець, одні каменюки...

Хто ж допоможе в нашій біді?!
Українців вбивають, злодюги лихі,
Невинні люди - дорослі, малі,
Ллється кров по нашій землі...

Стогін, крик, горять будинки,
За кожного біжать криваві сльозинки,
Чому? За що? Злі сили й прокляття,
Сотні рятувальників та їхнє завзя́ття...

А весь світ тільки спостерігає,
Хіба ж на собі він це відчуває?!
Як не́нависний кат, маньяк і вбивця,
Шматує, гвалтує, п'є кров кровопи́вця...

А вони так хотіли жити, просто жити,
Радіти кожному дню, кохати, любити,
Вірили, надіялись і мріяли як діти,
А тепер куди ж ту всю біль подіти???

Загинули, пішли їхні душі в небуття,
Так і не дочекалися мирного майбуття,
Нещастя спіткало багато сімей,
Скільки ще чекати страшних смертей?!

Безсила земля, почервоніла від крові,
Зажурилося небо, почорніло від болі,
Сонце сховалось, промінь погас,
Зорі, мов очі, споглядають на нас.

Орда безжальна, дай нам спокій,
Досить вбивати, іуди жорстокі!
Все тішетесь, радієте... Йдіть геть!
Будемо боротися! Поборемо смерть!

02.05.2023. Simple Infinity
(С.М. Онисенко)