У країні, де квіти розквітають,
Де серця в людей доброту сіють.
Поема грає, як вітер весняний,
Про добро в людях — великий вчинок.

Доброта — сонце, що світить усюди,
Там, де в грудях серце, як тепле кохання весни.
Людина добра в справах своїх,
Допомагає бідним, несе щастя на крилах.

У вчинках милосердних, справжніх і чистих,
Де відданість добру, там променіла світла велика ріка.
Боротьба добра — як сонячна зірка,
Сяє в небі добро, проганяє тьму, немов волошка.

Характер доброї людини — мов ріка весняна,
Щедра, безмежна, як сад багатий у квітах.
Все добро у людині, з великим серцем,
Там, де щирість і турбота — в гармонії весняних відчуттів.

Допомога бідним — свята мета,
Всі руки, що тягнуться, взаємодопомога.
Бо в кожному добрі, немов у весняному дні,
Сховане величезне щастя, що врятує світ від темряви.

Мені не важливі обійми
Треба лише доброта
Но якщо ти тепло, принесеш в ті обійми
Я це ціню, якщо не пора

Я доб'юся твоєї уваги
Щоби кохала мене
Якщо у моїх очах дерев'яних
Побачу сонце моє.

Будеш завжди зі мною
Хоть і в гори, хоть і на небо там-те
Не буде у нас ті мороки
Котрих вбиває життє

Ми зробимо разом
Я правду кажу, навіть клянуся
Але якщо ножем ти втикнеш
За тебе свічку поставлю та й помолюся!

Боляче дивитись її знову з кимось
Боляче це бачити бідними очима..
Але нічого, я проплачу, та встану знов на ноги..
Я обіцяю, лиш поплачу.. та вийду знов на поле!

Та й плакати не хочу, але ці сльози самі йдуть..
Я кажу досить, досить.. но вони рікою знов течуть.
Прийшов на наше місце, і там доволі пусто..
Згадую наш час, обійми, та перший поцілунок..

Доволі класно все було.. жалію інколи.. десь разів 100
Но ладно.. ладно.. можливо й сам там напартачив
Потрібно було взяти в руки, та лише пробачить..
Але проблеми не лише в мені, сонце, рибка, кошенятко... зрадило МЕНІ!

Вона хотіла дружби та й нічого більшого
А Возі знов хотілось іншого..
Він знову хотів клятви, він знов хотів добра..
А в висновку - : Розбита ще раз.. в Возіка душа..!

Знову осіння депресія взяла, що в ній такого, а я відповім, тільтова погода.
Я сижу та сумую, обідно до болі, доволі, хотів доброти.., чиєїсь любові.
Ну ладно, я впораюсь , надіюся знову, але буде боляче, буде холодно, іноді кльово..
Але я є дорослий, я встану на ноги, проти депресії вийду на поле.
Ні не футбольне, на яке з дитинства хотів.. А там де змагаються сотні лицарів.
Я буду стояти до самої смерті, поки мене не зламають до останньої грамму іннерції.