Стоять села веселі,
бо щедра осінь йде до нас.
Все навкруги малює
В яскраве сонячне тепло.
Все навкруги так сяє.
І ніби плеще у долоні соловей.
Що повертається додому.
Де все зігріте, ще теплом.
Пташки малі від радощів
Співають, що відлітають в
Теплі краї.
Бувай, щедра осінь!
Пора додому й нам.

Подумками їду я додому ,
а сердце там моє живе.
Блукаю уві сні по стежках рідних,
дивлюсь у небо голубе.
Дивлюсь , як розквітає квітка
і метелик кружляє навкруги.
Я чую , як в гаї , соловей свою
пісню щебече.
Як жаби квакають в болоті
і котик до кицьки муркоче.
Ходить по лузі журавель і
кохану свою кличе.
Це все моє. Це все –
Україною зветься.

Гей, соколи – соколята,
повертайтеся додому!
На, вас чекає мати.
Гей соколе – відважний,
напиши листа тій милій,
шо телефон із рук не випускає.
Гей, содате, милий!
Повертайся ти додому
вже скоріше.
Гей, солдате – мужній,
для дітей обійми не жалкуй.
А мерщій в обіймах поцілуй.
Гей, воїне – друже,
для брата руку простягни.
Гей, солдате – чоловіче,
для батька гордість навіки.
Гей , солдате – милий,
для сестрички квітку принеси.

Хочу літо, хочу на море,
хочу айфон, хочу волосся, хочу ноги.
Всесвіт чує тільки хочу….
Так почуй благаю слово
хочу – солдата!!!!!
Він хоче додому, до
мами і тата. До
дружини, до коханої дівчини.
Хоче обійняти синочка і дочку.
Хоче він миру в житті .
Так, почуй , його слово ХОЧУ !!!!
Я тебе Боже прошу.

• Твір:

  В саду уже дозріла вишня
  Та, що ти край вікна посадив,
  Дивлюсь на неї і молюсь, щоб Всевишній
  Тебе, сину, від куль захистив.
  Тобою саджені квіти пов'яли від спеки,
  Зажурено голівки схилили на тин.
  Я благаю тебе, уникпй небезпеки,
  Ти ж у мене зостався один.
  Місяць свій ліхтарик направив в садок,
  Заходить вечір до нашої хати,
  Вчора твоя доня зробила перший крок
  І вперше промовила :"Тато".
  Воюй...
  Батьківщина у всіх нас одна
  Крім нас не потрібна нікому...
  Я ж всю ніч молитимусь коло вікна,
  Щоб ти живим повернувся додому...

• Твір:

  Коли в мене спитали.. - : "Ти за Ізраль чи Палестину?"
  Я гордо відповів - За рідну Україну!
  За ту яку воює молодняк, на границях з бульбою страхує цих дитят..
  Тих дитят, що випускають в небо МІГа, і гудок тривоги лунає не в потіху..

  І знову він, і знов тривога, і треба бігти вже додому..
  З одного боку круто це.. А з іншого обдумай все...
  Так - це круто, я не спорю, сидіти з ранку, пити чаю вдома..
  А не в морозі в -5, сидіти знову в школах..

  Але воЯки в цей мороз, страхують чисте небо, щоб не запустили знов калібр той, що вб'є цілу сімейку.
  Він вб'є людей, які хотіли жити. - але В.В хотілось знову нашкодити..
  Він знову хотів траур, він знов хотів біди, але те ППО, що знов стояло в полі, зробило так, щоб не завдало людям болі.
  Начебто й гаразд.. Збили той калібр, але осколок нього, потратив в ту домівку.

  В ту домівку.. Де жили прості люди, ні.. не нацисти, не Бандери.. а просто життєлюби...
  Трагедія в людей знову десь настала, поки мажики при владі, знову все забрали.

• Твір:

  І знову спека, знову біле щось,
  не синька неба з хмарами, як вата.
  І тисячі доріг. Усе збулось.
  Аж кілька тижнів я була багата.

  Багата плесом неба і Сули,
  багата раєм, де купають щастя,
  була сповита легітно: були
  палких обійм і радості причастя.

  Та увірвалася на всім лету
  з весни, із квітів травня мого краю,
  від прохолоди й рідних в самоту,
  у смог і спеку. Наче в пекло з раю.

  Я знов плестиму тисячі доріг,
  мереживом витинаним узори
  туди, де вітром щастя - навідліг,
  туди, де вмите небо й рідні гори.

  Плестиму шлях до роду, до весни
  до осені і снігу, і морозу,
  туди, де літо опозит зими*,
  туди де гримкотливі свіжі грози.

  Я знов сплітатиму стрічки доріг
  і вишиватиму із слів узір,
  що приведе мене на ваш поріг,
  туди де радість, де ви всі. Мої.