Мій край, де народилась й не живу, Де сіяла я мальви з чебрецями, Це край, куди лебідкою пливу, Це край, де лиш зосталась хата мами. Це край, якому рівних більш нема, Де магія душі й тепла панує, До нього прикипіла я сама, Де згадка від недуг усіх лікує.
Це край, що мене манить звідусіль, Який все заворожує й чарує, Із ним я відчуваю щастя й біль, Він спогади дитинства всі дарує. Це край, який душею я люблю́, Який навіки в серці оселився, За нього я молитви всі молю́, Це край, який росою й сонцем вмився.
Це край, де є криниця у саду, З якої воду за́вжди набирала, Стежина, по якій до хати йду, Де мама на порозі зустрічала. Цей край – моя колиска дорога́, Дорожчий він за всі скарби у світі, До нього все ступа моя́ нога, Його теплом з дитинства ми зігріті.
Мій край, де з виноградної лози́, Медо́ві виснуть ґрона винограду, Де со́лодко і гірко від сльози́, Куди думками лину по пораду. Мій край, де народилась й не живу, Який з любов’ю завше зустрічає, Спадають ро́си-перли на траву, І соловей пісні в саду співає.
Це край, де височіються церкви́, Де золотом виблискують святині, Любов’ю ти до нього все живи, У ньому жити мові солов’їній. Це край, неначе мама, дорогий, Його лелію в серці я роками, Для мене він і цінний і святий, До нього лину завше я думками.
