Бачу сон, а у нім береги,
Бігла хвиля, до мене спішила,
Босих ніг доганяли сліди,
Та віталась верба, шелестіла…

Ненадовго б туди, якусь мить,
Де давно вже, давно не ходила,
Все кортить мені і болить,
Так болить, що терпіти несила.

Знов зайти, упірнути в те все,
Подих вітру на собі спіймати,
Зазирнути в старе джерельце,
Поміж трав лугом, гаєм блукати

У минулому броджу щодня,
Там ніколи не томляться ноги,
Дивовижна частина життя —
Та природа, стежки ті, дороги.

01.09.2024.

Під сонцем ходиться,
між вітром,
Все ті ж дороги
і стежки,
Вслід бородатим
сивим дідом
Сум переслідує думки.

Втечу, сховаюсь
поміж снами,
Втомили, спокою нема…
Села нема,
нема там мами,
І я не я, мов нежива.

Повиснув холод,
пустка, стогін
В годинах тиші
поміж стін…
В уяві стеляться дороги
В село, до мами, в далечінь.

27.07.2024.

• Твір:

  Вже як другий рік, війна у нас з рабами.
  З нелюдами, з обортнями, та тими дикарями..
  Які лиш тільки можуть : Вбити й знищити це все..
  Поки Україна в НАТО, шлях наш цей кладе..

  Але поки ми так хочемо, в цю нашу Європу
  Наша влада, нас в цей час - посилає в жопу!
  Поки наші хлопці кладуть тіло - За країну
  Влада краде гроші і кладе брівку.

  Влада строїть нові ці дороги - Коли через день у нас тривоги!
  І кому треба ці мости всі в полі? А ну для зайців, білок, та цих конів..
  А барабани в бомбосховищі, у Києві для кого? - а для тих, хто гроші спишить, і зрадить до одного..
  А Гуманітарка де та вся.. - Що з донатів знов пішла? Десь лежить у когось вдома, і не потрапила до воїна

  А чому ще не довЕзли танків? - Тих абрамсів і леопардів?
  Чому вони ще не на полі боя? - А ніхто не знає, це лиш Божа Воля.
  Чому на силу ТЦК - забирають брата?
  Тому що влада захотіла так, і забрала татка.

  Вони забрала сина, а може й в когось батька..
  З шансом що повернеться, як ножом піти на танка..
  Хоча він вмре достойно, за рідну Україну
  Але що скаже дружина? - Знову своїм дітям..

  Так.. а може й виживе, шанси також є
  Але варіанти 300 й 200, ніяк не омине..
  Прекрасно розумієте, що таке війна..
  Або стане героєм України, або з контузією піде до дна..

• Твір:

  Павутина пройдених мною доріг
  Мені одній лиш - до болю знайома.
  Мала Батьківщина... Батьківський поріг.
  Перші світи... Вже - не вдома.

  Здається, повернусь й буде, як колись,
  Та стелиться інша стежина.
  Студентські роки... Зорі в парі зійшлись.
  Поруч - омріяна мною людина?

  Якби доля всміхнулась щасливо й добре,
  Не пройшла б я тих всіх перехресть,
  Думки ночами не бігли б за обрій.
  Монологи - за крок до нещасть...

  Та попереду - море нових доріг.
  Вже сміло йду я по них не сама.
  Промінчик сонячний в вікна до мене прибіг.
  Діти з радістю кличуть: "Ма..."

  І повели в майбутнє нас нові стежини...
  Разом дружно по них ми пройшли.
  Віддалялись вони від тієї місцини,
  Де так довго колись до цього жили.

  Лишились позаду всі щастя й тривоги,
  Море друзів хороших і близьких людей.
  Лист осінній лягає мовчки під ноги.
  Потяг мчиться вдаль... Ей, життя, ей...

  Столиця стріла нас гордо й велично.
  Двадцять років вже скоро буде.
  Попрощалась з минулим своїм я навічно.
  Назад дорога навряд чи мене поведе...

  Павутина пройдених мною доріг -
  Лиш у спогадах. Нема вороття назад...
  Сумний без батьків є отчий поріг.
  Все, що досі було, забрав листопад...

  Марія Маринченко (Марічка Ясен)

  #МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
  #МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко