А що далі?…
А, далі осінні дощі,
мов сльози з небес омивають тебе.
А в лісі грибочки, як осінні квіточки.
На деревах листочки, як сонечко сяють
На згадку про літне тепло.
Від тріскоту дров у печі,
будинок вдягається в осіннє тепло.
І ковдрою огортаєш свою душу.
Аромат осіннього дня пахне за вікном.
Коли неначе жовтим шарфом
Дерева вкриються в саду,
Наструнить вітер свою арфу
Згадаєш мене ти молоду.
Небесний дах осипле жаром
Палюча осені рука
І захитаються над яром
Рожеві вії будяка,
І десь на втомленій дорозі
Дощі змахнуть злегка сльозу
І я забувши свою осінь
Тебе чекатиму внизу.
Так хочеться теплого чаю й погоди...
Осінь так швидко прийшла.
Листя тихенько спадає додолу...
Йому ж то, напевно, не треба тепла.
То ми уже змерзли, бо дощ моросить,
Так хочеться шарф якийсь новий купити.
І ж ніби недавно ховались у тінь,
Щоб трішки від літньої спеки спочити.
Та осінь чомусь поспішала до нас,
Напевно, щоб ми не забули про неї.
А ми і не встигли і ось вона тут
З дощем, трішки сумом, але й красотою.
А шарф -то таке, красиве доповнення
До образу нашого - осінньо-палкого.
Та й чай - смакота, з духмяними нотами,
І ще парасолька - і наш вихід готовий.
Та й що таке осінь?! Одна і з сторінок
Великої книжки...Та добре одне -
Що осінь прийшла і всі ми надіємось,
Що ще не одна така осінь прийде!
Добре Мурчик заховався
В теплих ковдрах. Мурчику щастить.
Йому добре - хто би сумнівався!
Ще би молочка тепленького під ніс.
Трохи заздримо, що Мурчик просто кіт,
Й нас не може замінити на роботі.
Коли він у ковдрах мирно спить,
Ми, соньки, чекаємо суботу.
От було би добре, коли дощ,
Вітер, злива - помінятися місцями:
Мурчик на роботу щоб ішов,
Ну а ми б накрились подушками
І тихенько, щоб ніхто й не чув,
Мирно так собі дрімали, поки знову
Сонечко не вийшло б і тоді
Ми, як сонечко, теж вийшли б на роботу.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
