• Твір:

  Стільки хочу я сказати
  Стільки хочу написати
  Я про тебе, лиш про тебе
  Маю я такі потреби

  Але ти це не оціниш
  Ти у відповідь лиш кинеш:
  - Нащо ти це написав?
  Нащо знову це згадав?

  - Чітко сказано тобі
  Забудь назавжди й навіть в сні
  Не смій собі це уявляти
  Ніколи цього ти не будеш мати

  Тебе я чітко зрозумів
  І все зробив, що лиш зумів,
  Щоб було так, як хочеш ти
  Та не досяг цієї я мети

  Думки про тебе не зникають
  У саме серце проникають,
  По тілу ріками течуть
  І так безжалісно печуть

  Ох, що ж зробити з цим я можу?
  Не зміг від тебе збудувати огорожу
  Сумна із цього вийшла би картина
  На жаль, я усього лише людина

• Твір:

  ШЕПІТ ТВОРЧОЇ ДУШІ

  Прокинувшись, як завше, на світанні,
  Відчувши шепіт творчої душі́,
  Я не тонула в довгому чеканні,
  Писати стала я свої вірші́.

  Отримала від цьо́го насолоду,
  Купалась у сплетінні всіх думок,
  Писала про красу й вкраїнську вроду,
  І про дрібний зелений моріжок.

  Мої́ думки́ спадали зорепадом,
  І навіть ли́лись проливним дощем,
  А ще були́, як ґрона винограду,
  І вилися красивим десь плющем.

  Я не могла думки́ свої спинити –
  Моментами були́, як буревій,
  Дано було́ в ту мить мені творити,
  Їх смакувала я, немов напій.

  Пливли вони, як кораблі у морі,
  Неначе місяць, що по небу йшов,
  Були́ яскраві, як вечірні зо́рі,
  Немов букет вечірніх всіх розмов.

  Думки́ мене в свої́ обі́йми брали,
  Торкались струн і серця чули дзвін,
  І музику свою́ вони вже грали,
  За ними я неслася навздогін.

  Я пле́ла з них красивеє намисто,
  А в ньому і кохання, й почуття.
  Це бу́ло сонцесяйно, променисто,
  Неначе долі славне вишиття.

  03.03.2023 р.

  ©Королева Гір Клавдія Дмирів,2023
  ID: 975718

І знову приходить зимова ніч,
Це найкраще, що може бути.
Ти одна із думками віч – на – віч,
Спати хочеш, а не можеш заснути.

Вже зима на порозі…Прийшла…
Ще хотілось тепла, та на все воля Божа.
Я сама себе тільки знайшла,
Я не я…Так на себе не схожа.

Ще осінні тумани плетуть мої сни,
Ще за літом сумую частенько
І весна ще говорить мені: “Поясни,
Чому тужить твоє серденько?”

Діти виросли, внуки ростуть,
Пори року міняються дуже швиденько,
Оком кліпнув – уже заметілі метуть,
Килими застеляють біленько.

Вітер виє, свистить в димарі,
Навіває мелодію мокрого снігу,
А далеко мерехтять зірочки – ліхтарі,
Я ж гортаю свою недочитану книгу.

Недочитану, недописану книгу свого життя,
Вітром шквальним, занесену в світ.
Про щасливі, буденні мої почуття,
Про думок і фантазій яскравих політ.

Марія Грушак 30.11.2021р.
Марія Грушак