Досі пахне печами
І холод після слабкого
Дощу проходить дим,
Що прикриває все
П’янким запахом печі.
В епоху гаджетів
Люди ще не забули тепло
Від печі.
Ліс віками ніс тепло і їжу.
В найтемніші роки добра піч
Зберігала життя людини.
Живий вогник приваблює
Дітей і мрійливих дорослих.
Досі пахне печами
І холод після слабкого
Дощу проходить дим,
Що прикриває все
П’янким запахом печі.
В епоху гаджетів
Люди ще не забули тепло
Від печі.
Ліс віками ніс тепло і їжу.
В найтемніші роки добра піч
Зберігала життя людини.
Живий вогник приваблює
Дітей і мрійливих дорослих.
Жодну рису обличчя,волосся,
очей колір і запах п’янкий
У тобі б я не взялась міняти,
Й ніжний голос приємний,дзвінкий.
Руки лагідні,ніжні,тендітні,
Щиру посмішку,що на вустах.
На віки б увіткати у пам’ять,
Напечатать на серця листах.
Тихі перші хвилини любові,
Перші кроки,обійми, жалі.
Перші спроби провести розмову,
І невдачі кумедні твої.
Промивне рік як мить,як хвилина,
Обернутись не встигнешся,
Враз вже дорослою стала дитина.
Вже йде в школу у свій перший клас.
Скільки ніжності,радості,щастя
Ми отримуєм від малюків.
Діти- радість життя і окраса,
Найдороще,що є у батьків.
Моя 43 сторінка життя розпочата.
Чого досягла? , спитаєте Ви.
Та просто я жила, просто кохала,
просто любила, просто,
помилки свої я робила.
Раділа життю і кожному дню.
Зустріла схід сонця із кавою в руці,
проводжала закат із тугою в сердці.
Раділа я миті, що разом зі мною Ви,
мої рідні батьки, мої діти щасливі,
мій рідний брат і мила сім’ я його.
Мої друзі , що крокують,
зі мною по життю.
Радію , що я тут і розпочата
моя 43 сторінка життя…..
Якби ви знали паничі,
що люди роблять уночі.
Від куль, снарядів, градів
тремтять їхні тіла.
Коли ваші сплять у ліжку,
бо добре ППО їх захища.
Якби ви знали паничі,
як наші солдати на війні.
Своїм життя простий народ
від куль і градів захищає,
щоб діти спали уночі.
Якби ви знали паничі,
як б’ється сердце матері,
що син її на тій війні.
Та вам цього і не пізнати,
бо в вас реалії другі.
Якби ви знали паничі…
Так тихо ранком у кімнаті
і спить твоя ще дітвора.
В віконце заглядає сонце.
Добрий ранок, наш світанок.
Зроблю я кави і млинців,
зустріну новий день, хай
буде він щасливим.
Прокинеться вже скоро дітвора
і настане буденна суєта.
То до школи я не хочу ,
то в садочок не піду.
То млинці буду з варенні,
але ні з сметаною мабудь.
Ма, а де мій зошит?
Ма, а де шкарпетки тут лежать?!
Так кожного ранку буденне життя,
в квартирі лунають щасливі голоса.
У країні, де зорі грають в небі,
Де вітер несе спів поколінь своїх,
Ми мріємо про дивовижний світ,
Мир без війни, де любов є керівництво.
На горизонті розцвітає сонце миру,
Відблиски його освітлюють кожен шлях.
Там, де діти грають в саду без турбот,
І серце країни б’ється в ритмі любові.
Відчиніть вікно в душу світу нового,
Де варта мудрість, де долоні об’єднують.
Приголубити землю, як найкращий дім,
Мир без війни, де небеса без хмар.
Людство витирає слізний дощ конфліктів,
Бо серце кожного тепер говорить “мир”.
Нехай слово “війна” зникне з усіх мов,
Величезний альянс добра, де кожен — брат.
Подолаймо розбіжності, як високі гори,
Бо в долині є місце для кожної душі.
Ми тикаємо килим з єднання ниток,
Мир без війни — наша мрія, наша надія.
І нехай символ миру розцвітає в серцях,
Мов квітка, що росте у саду без сумнівів.
Спростить шлях до щасливого завтра,
Бо світ без війни — наша спільна мрія.
У лузі, де сонце весело грає,
Кролики весело стрибають і грають.
Їхні вуса мов травички тендітні,
Із радістю дитинства, вони живуть, неначе діти.
Серце весело б'ється у кроленят,
У їхній грі діти забувають про смуток.
Вони навчають нас простим радощам,
Що важливо у житті - це не маємо часу втрачати.
Сонячні кролики - це символ дитячої наївності,
Вони навчають нас бути відкритими і веселими.
І кожен стрибок їхній - ніби нота в мелодії,
Що нагадує нам, що в дитинстві схована справжня мудрість.
Отож нехай сонячні кролики завжди будуть з нами,
І нагадуватимуть, що веселощі - це найважливіше.
Бо вони навчають нас, як треба жити з посмішкою,
І як радість може здолати будь-які негаразди.
У дитинстві світ був маренням, мов казкова скарбниця,
Де іграшки дитячі квітли, немов квіти весняні.
Вони були мости до світу, де казка вічна цвіла,
І кожна з них мала свою дивовижну історію.
Ляльки веселі, у сукнях яскравих, мов квіти в саду,
І ведмедики пухнасті, що співали пісні в лісі.
Машинки гуділи, мов струни в мелодії вітру,
А кубики складались у чудові будівлі мрій.
Граючись, діти мандрували у своїх уявних світах,
Де кожна іграшка мовляла свою мову ніжності.
І під час казкової гри, діти забували про час,
Занурюючись у світ, де жоден смуток не смів вступити.
Іграшки дитячі, це були друзі найкращі в світі,
Що залишали сліди радості в серці кожної дитини.
Вони були скарбами, ціннішими за золото,
І дарували нам спогади про безтурботні дитячі роки.
Отож, нехай згадки про іграшки дитячі завжди в нас живуть,
І нехай у серці відбивається вічна мелодія дитинства.
Бо іграшки це не лише предмети, а й частинки нашої душі,
Що зберігають у собі безсмертя щасливих моментів.
У школі, де діти знання здобувають,
Де серце вчительське їм світлом веде.
Де кожна книга мов таємнича казка,
І вченість - це стежина в невідоме лісі.
У класі, де літери перетворюються на слова,
Де розум розквітає, як весняний сад.
Де математика - це гра з числами,
І географія - це мандри країною світу.
У коридорах, де дружба росте як квітка,
Де звуки сміху лунають від дверей.
Де вчителі - неначе кермо на кораблі,
І навчання - це подорож у невідомість.
У спортзалі, де сила здоров'я та духу,
Де командність - це здатність до перемоги.
Де рух - це мова, що каже про життя,
І здоров'я - це скарб, що нам дарується.
У школі, де мрії стають реальністю,
Де кожен учень - це майбутнє країни.
Де душа народжується знанням і вірою,
І школа - це джерело, що ніколи не висохне.
Школа, де серця відкриваються на весь світ,
Де кожен день - новий крок до мрії.
Де вчителі - неначе крила, що піднімають,
І навчання - це священний обряд.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
