Біль. Пронизує нас біль
Того, що відбувається.
Танком війна пройшлась по долі,
Біль зламів відчувається.

Сум. Ми загрузли всі у сумі,
Заполонив він все.
Не покидає, паразитом
Життя із нас смокче.

Горе. Нас горе роз’їдає,
Оточені ми ним.
І ділимось ним між собою,
Підтримуючись цим.

Тривога. Це постійний стан,
Ми живемо у ньому.
Зненацька не застати нас,
Готові ми до всього.

Страх. Ми принижені всі страхом,
Але він береже життя.
В нерозсудливість відчаю
Не дозволяє впасти нам.

Ненависть. В нас все більше квітне,
Затьмарюючи мозок нам.
Примушує нас жити з ціллю,
Щоби помститись ворогам.

Гордість - в нас оселилась гордість
За те, що в нас своїх проблем немає.
Тримаємось один за одного,
А все, що відбувається, єднає.

29-08-2022

Вибух… всередині вздригнулось…
Жах по обличчям проминув…
Дитина кинулась до мами,
Щоб страх її в мамі втонув.

До шиї сильно притискається
І тим на захист сподівається.
З нею єдиним хоче стати,
Їй так безпечніше із мати…

Мама її до себе тисне,
Тримає якомога міцно,
Хоч все чудово розуміє,
Так врятувати не зуміє.

Їй і самої дуже страшно,
Сама би кинулась до мати.
Та заспокоює дитину
І молиться, що горе мине.

Біжати, хочеться біжати,
Та страх не можна показати.
Себе в руках треба тримати,
Дитині спокій зберігати.

Так тиснуться один до одного,
В середині усе холОдніє.
В обіймах їх серце стискається,
Взаєм любові проявляється…

Час мине… майже заспокояться…
Життя звичайне в них продовжиться…
Та від новин у жах кидає,
Мати дитину пригортає.

Міцно до себе притискає,
І в тиші голосно ридає -
В іншому місці з-під завалів
Маму з дитиною виймають…

Дитина те не розуміє,
Від чого мати сльози лиє.
Наївно й лагідно втішає…
Інший жах сльози викликає…

20-01-2023