Як боляче буває нам від слів!
Немов отрута, проникає фраза!
Імунітетом видається гнів,
Перевертає світ гірка образа.

Здається у прощенні вихід є,
Забути все і викреслить назавжди!
Та спомин це зробити не дає:
Неспокій із думками пов‘язавши!

Образа прямо в серце проника,
І лікувать її — немає змоги!
Душа стає вразлива та слабка:
Не хоче ні війни, ні перемоги...

Не кидайте образливі слова!
Близьким і не знайомим зовсім людям!
Бо кожний біль по своєму відчува,
Хто просто, хто холодним тяжким груддям!

В житті закономірному так є:
Все бумерангом вернеться навзаєм.
І перш ніж щось сказать — згадай себе,
Бо чує Небо все, що ми бажаєм...

Барчук Р
20.11.2019

Чужа зима у гості завітала.
Моя була геть інша — без війни.
Для мене срібну косу розплітала,
А ця — вогнями палить бур’яни.

Аби ж лише бур’ян, а то і землю!
Міста мої та села заодно…
Даремно ти прийшла, чужа, даремно!
Не приживешся тут ти все одно.

Моя зима вкривала чистотою.
Твої сліди — лиш згарища та кров!
Рукою ти керуєшся чужою.
Моєю — керувала лиш любов.

Моя — колядувала і співала.
Від тебе — тільки сльози й лютий біль.
Бодай би ти, чужа, була пропала!
І луснула від власних божевіль!

Моя — нехай повернеться, рідненька!
Снігами забинтує слід війни!
Укриє мої землі, ніби ненька,
І звитяги чекає від весни.

Барчук Р
19.02.23

Зробіть вакцину від війни!
Від дуру, жадібності й злоби.
В тилу чіпляють ордени,
Поки солдат в руках у Бога!

Зробіть вакцину від Іуд!
Тих що при владі люду брешуть.
Від недоумків і приблуд,
Що землі продають і крешуть.

І від байдужості зробіть!
Щоб не було «яка різниця»!
А місце щепи — хай болить,
Щоб відрізняли голову й сідниці!

Зробіть вакцину доброти,
Любові, щедрості, єднання…
Щоб пліч-о-пліч були брати,
На всі ворожі посягання!

Барчук Р
6.08.21

#особистийсвіт

Звари мені глінтвейну, будь ласкавий!
З червоного вина й духмяних трав.
Не гріє душу щось ні чорна кава,
а ні окріп гарячих перших страв.

Підкинь в камін сухого трохи хмизу.
І плед візьми — укриємось удвох.
А штори ми опустимо до низу,
щоб відокремить дійсність від епох!

Візьми гітару, хай лунає пісня!
Це буде тільки наш сумний романс.
А потім поцілую тебе, звісно,
для ночі це лише легкий аванс.

І в пристрасті блаженного кохання,
жаринками злетимо до зірок!
Та й впадемо золою, без вагання,
у вічності поему поміж строк…

Барчук Р
13.08.21

Переписать сторінки долі
І повернути все назад…
Знайти стежинку ту у полі,
Що десь звернула невпопад.

Змінить адресу проживання,
Можливо й зовнішність свою…
Штовхнуть себе у час вагання
Й перемогти свій страх в бою!

Не йти туди, куди не просять,
Змовчати краще, ніж сказать…
Поради роздавати — досить!
І досить прозу віршувать…

Десь стався збій у цифрах карми.
Хтось переплутав з шахом мат…
Змішались думи, дії, фарби!
Змінилась вісь координат…

Таке буває, коли втрата!
Коли не в силі хід змінить!
Коли немає адресата
Й відсутність ця в душі болить…

Барчук Р
27.08.21

Яке воно серце в людини?
Моє — ніби дім із кімнат.
З яких через власні судини
Тривоги я чую набат.

Бо там поселилися рідні,
А в кожного долі свої.
І термін життя надто різний,
І за виживання бої.

Спокійно, коли горить світло
У вікнах коханих людей.
Коли зустрічають привітно
І не зачиняють дверей.

Та з часом вогні ті згасають…
Нависнуть на дверях замки.
А ставнями протяги грають,
Скорботні вселяють думки.

Ніхто у пусті ті кімнати
Ніколи не вселиться знов…
Не варто на диво чекати,
Того хто у вічність пішов.

Яке воно серце людини?
Моє від утрати болить…
Снігами ввійдуть хуртовини
І будуть в кімнатах тих жить…

Барчук Р
30.08.21

Клубок безмежних сивих дум
Скидає ніч мені щовечір.
І я плету крізь біль і сум
Сріблясту шаль собі на плечі.

Вона від настрою: легка,
Або тяжка, як бронь кольчуги.
Усе залежить від клубка
І від відтінку долі смуги.

Цю шаль у спадок не віддам.
Хай кожен сам собі майструє.
Вже шлейфом в’ється по літах
І через петлі фальш фільтрує.

Не зачепилася б ніде!
Бо розторочить візерунок,
А пам’ять вже не віднайде
Забуту схему-порятунок.

Барчук Р
7.09.21