Відірвані шматтями від землі.
Не розуміють де і як вони живІ.
Пристосувалися до іншого життя
В тій стороні, що зветься «чужина».

Не блИзькі вже до них їхні близькІ.
Сімʼї наповнюються вірусом «чужі».
Розлукою виснажуються почуття.
Байдужість, звичка, відстороненість буття.

Друзі нові, нові знайомі навкруги.
Вже не збагнути, для кого вони свої.
Розірвані, бо не сприймають чужини
І повернутися лякаються вони.

Що «вдома краще» для них не звучить,
Бо вже не розуміють, де їх дім стоїть.
Болить і кровоточить їх душа
В місці, де вирване минуле з них життя…

21-09-2024

Ми стали забувати про війну.
Ми миттями її не відчуваємо.
Те що життя грає із смертю,
Ми забуваємо, ми забуваємо.

Ми відвернулись від новин,
Набридло, не читаємо.
Їх схожість - втома наших днів.
Ми забуваємо, ми забуваємо.

Нам соромно. Кричать військові:
«Кого ми захищаємо?!»
Безмежна вдячність в нас живе,
Та забуваємо, ми забуваємо.

Мати, вдова і сирота -
Їх сліз не помічаємо.
Прискорюючи біг життя,
Їх забуваємо, ми забуваємо.

Ми загубили інших біль.
Єдність свою втрачаємо.
Рвемо ми від життя своє
І забуваємо, ми забуваємо.

Нічного не закІнчилось!
Ми, навіть, не чекаємо.
Огидно й важко на душі,
Бо забуваємо, ми забуваємо…

08-09-2023

Омертвление войной

Мы умираем постепенно.
Мертвы, когда мир не цепляет,
Когда уже ничто не ново,
Ничто не впечатляет.
Когда сложился пазл мира,
Природа человека,
Когда становимся холодными,
И ничего не греет.
Мы омертвляемся в войне
Сверхскоростными темпами.
Все чувства охлаждаются,
И мы холодны нервами.
Небрежным безучастным взглядом
За теми наблюдаем,
Инъекция войны которых
Ещё все впечатляет.

Кто убил пригожина?

«Это не я!» - сказал шойгу.
«Это не я!» - герасимов.
А путин вновь в своей манере:
«Терпи моя красавица».

***
Живу на грани счастья я.
И в этом жизни соль моя.
Оно еврейским называется.
Не знаю, как так получается…

Дню россии посвящается

Для песика порой хозяин
Свой день рождения назначает.
Собаке оно непонятно,
Зато хозяину приятно.

02-09-2023

Вечір і спокій. Хтось танцює,
Хтось із дітьми гуляє,
Хтось продає, купує хтось,
Хтось все спостерігає.

Музика ллється навкруги.
Одна іншу збиває.
Життя у ресторані йде.
Там хтось відпочиває.

Потоком нескінченним поруч
Машини мчать дорогою,
Втручаються у музику
І заважають спокою…

Розмірено гуляє спір:
«Що правильно, що ні…
Чи може все це відбуватись
Зараз під час війни?..»

І аргументи з двох сторін:
«Хтось танцем стрес знімає.
А в ресторані на життя,
Хтось зараз заробляє…

Неможна жити у війні
І не відволікатись!
Війна виснажливий процес,
Треба відпочивати!»

«А як усі ті, хто воює?
Як їм всім відпочити
Від гидкого питання
«Чи буду завтра жити?»

Як стреси всі ці пояснити,
Щоб їх не дратувати,
Щоб руки їм не опускати,
Щоб далі воювати?..»

У суперечці не збагнути:
Бенкет під час чуми,
Чи само так все має бути
З людьми під час війни.

Як правильно, ніхто не знає.
Відповідь в кожного своя.
Науки тої не існує,
Зʼєднати як війну й життя…

21-08-2023

Минуле з памʼяті стирається,
Потрохи забувається.
Товстою шкірою війни
Надриви покриваються.

Поточність зводить в божевілля,
В ній все перемішалося.
Ціль просто пережити.
Не варто розбиратися.

Майбутнє в мріях загубилось,
Вкрилося пеленою.
Війна перекриває зір
Тюремною стіною.

Бажання швидко гнати роки,
В майбутнє щоб забігти.
Туди, де закінчилось все…
Бо так набридло жити.

В майбутньому якось розставлять
Події по місцях,
Щоб не здавалось божевільним
Теперішнє життя.

Сенс нададуть новий речам,
Назвуть цей час великим.
Потоне у промовах правда,
Як довелося жити…

19-08-2023

Ні, то вже не війна,
То вирваний шмат із життя.
Етап якогось виживання.
На диво дивного чекання.
Коли зʼїдає пустота,
І вичерпаєшся до дна.
Життя, коли побут й війна
Зливаються в одне буття.
Коли та єдність, що була,
Розбила війни довжина,
Криваво розділивши всіх,
На хто в війні і тих, хто ні.
І один одного дратують
Тим, як життя вони малюють,
Як цінність його визначають,
Як навкруги усе сприймають.
Коли не може бути втоми
У тих, хто залишився вдома,
Бо ті, в війні хто смерть пізнав,
На втому мають більше прав,
І «знають» кожного вину
Тих, не пішов хто на війну…
Та втома все ж усіх долає,
Байдужістю перемагає
І тих, війною хто живе,
І тих, хто відвернувся вже.
Бо сил немає зрозуміти,
Із «щастям» цим як завтра жити…

04-08-2023

Событий нет,
Но белый шум.
Разумно ждём,
Теряя ум.

Война во всем,
Но далека.
Обычна жизнь,
Но нелегка.

Светлое будущее -
Сзади.
Вперед поход
Прошлого ради.

К солнцу бежим,
Нужен туман.
Правду хотим,
Любим обман.

Эгоистичны,
Но едины.
Многое терпим,
Но сварливы.

Требуем дать,
Но умоляем.
Боимся,
Но с огнём играем.

Гордясь,
Клянем свою судьбу.
Ругая,
Влюблены в страну.

В рыданиях
Смешен сосед.
Не вопрошая,
Ждём ответ.

08-04-2023

В доме порядок, все на месте,
Температура плюс 32.
Тоска на части режет сердце,
Холод с собою принося.

Лежат ненужные игрушки -
Отходят не держась в руках.
Хозяин их растёт вне дома…
Душит и холодит тоска.

Все пропиталось одиночеством,
Утром звенящей тишиной.
Душа живет в «холодном душе» -
Вся «заливается» тоской.

Встреча с семьей обогревает,
Но эти встречи коротки.
Не успеваешь отогреться,
Вновь холодом веет тоски...

Семья давно бежала от войны,
И от того дом пуст, и полон он тоски.
И от того истосковавшись в холоде душа
Истошно извергает крик: «Будь проклята война!!!»