Над згарищем летіли журавлі,
Поверталися сюди, де їх чекали,
Весну несли на своєму крилі,
А услід тривожно сирени лунали.
Над селом вони довго кружляли,
Мабуть, своє шукали гніздо.
Їх"курли" журливе стихало
І вже тут не стрічав їх ніхто.
Над землею журавлі пролітали,
Мелодію струсивши із крил,
Вони летіли й дивувались:
Чому так багато могил?..
#букет_для_матусі
А хризантеми доні зацвіли,
Таким яскравим і болючим цвітом!
Мабуть, ти дивишся на них із висоти
І посміхаєшся з небес осіннім квітам.
Вони прикраса саду на землі,
Бо їх торкались руки твої ніжні.
Їм, відлітаючи, курличуть журавлі,
І пір’ячка скидають білосніжні.
А квіти просять птахів передать
Там в небеса привіт життя земного
І ніжно тебе крилами обнять
В Раю, де ти тепер живеш у Бога.
Закидають сніги квітковий цвіт,
Посохнуть пелюсточки від морозів.
Та на весні проб’є життя на світ, бо відродитись квітка знову в змозі.
І тільки ти живеш в моїх квітках,
В моїх думках і у болючім серці.
В моїх придуманих про вічний світ казках,
Де не буває, а ні зла, ні смерті...
Барчук Р
Журавлі відлітають у теплі краї,
Своє рідне гніздо покидають.
Й рідні стріхи, де малят зустрічали своїх...
Але точно журавлики знають,
Що повернуть додому вони навесні,
Бо ж вернулись весною, хоч Україна ридала,
Повернулись додому попри страхи війни,
Бо вірні, бо знали, що Україна чекала
Журавлів як надію, як святиню свою,
Й прилетять з чужини вони знову.
Бо ж знають журавлики високу ціну
Життя того "доброго" без рідного дому.
Проводжаємо ключ журавлиний із сумом,
Й птахам побажаємо легкої дороги.
І чекаємо в березні - й журавлів Україна
Дочекається, рідних, у гнізді родовому.
Бо журавлик не може без гнізда родового
Й повертає додому, хоч дорога тяжка.
Так і нас, українців, завжди тягне додому,
Бо ж як журавлики кажуть - "найкраща рідна сторона".
Журавлі відлетіли у сивий туман,
Сніг врочисто одягнув всі ялини,
А життя все крокує назустріч вітрам,
І чекає у вірі погожої днини.
Розпогодиться скоро, я вірю у це,
Будуть ночі зіркові і сонячні ранки,
З насінинки малої проросте молоде деревце,
Й наші внуки зустрінуть яскраві світанки.
Хоч кружляє у танку осіння зима,
Хурделить, замітає, в спину дихає грізно.
Засинає під снігом, щоб весною всміхнутись, земля,
І свою колискову наспівує ніжно.
Так, не хочу писати я знов про війну,
І про мир… Добре знаю, що скоро настане.
Я від себе думки неспокійні жену,
Від любові й тепла мерзлота вся розтане.
Від любові до Бога оживають серця,
Від любові й тепла наповняються ріки,
І усмішка любові так усім до лиця,
Бо любов і тепло – живодайнії ліки.
Марія Грушак 20.11.2022р.
Марія Грушак
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
