З-за хмари сонце
променем кидає
Поміж будинків
і струнких беріз,
Усе безлисте
скоро забуяє,
А там, дивися,
й перший сінокіс.

Той запах сіна…
пам’ять, мов, дурманить,
Вже й зіллям пахне,
і бур’ян не тхне,
І тішить душу
спогад той, і ранить,
Бере за руку,
в береги веде.

І по піску,
і стежкою угору,
Побіля хвиль,
зеленої верби…
Похід злікує
миттю душу хвору,
Торкаючись
минулого руки.

03.04.2025.
Ганна Зубко