З могилою на одинці…
Мовчки любов’ю каються,
І мовчки доповідають,
Що з ними відбувається.

Години біжать… Стоять,
Бо думками забувають:
Рідного не повернути…
До тями прийдуть - залишають…

А вдома знову могила -
Про нього нагадує все.
І тиша, шалена тиша
Самотністю душу рве…

Так від однієї могили
До іншої матері йдуть.
Просто побути з рідненьким,
Просто сказати «люблю»…

Бредуть мовчазним колом
Матері. Горе несуть.
Словами, що Б-га не знають,
Винних в війні клянуть…

26-12-2022

Лежить в пораненій землі
Хлопець і дивиться на небо,
Майже засипаний увесь,
Що й хоронити вже не треба.

Пригадує своє життя,
Дитинство, теплі руки мати.
Школу, і друзі як його
Умовили йти воювати.

Він пригадав дівчину ту,
З якою так і не зустрівся,
Лише у мріях що була,
В мріях з якою одружився.

Свою дитину пригадав,
Яку вже не народить.
Сім’ю, якою хотів жити,
Але… життя відходить.

Він тут залишиться навіки,
Навряд чи хтось його знайде.
Для мати він ще все воює,
Але він згинув майже вже…

Так не побачивши життя,
Він буде вічно воювати.
Мати, проплакавши всі очі,
Вдома його буде чекати…

А інший хлопець десь знайде
Омріяну дівчИну,
І побудує з ней сім’ю,
І народить дитину…

І інша мати порадіє
За щастя свого сина…
Ніхто не зможе здогадатись,
Що іншого це мрія…

Війна так половинить мрії
І сім’ї поділяє -
По два життя на одне щастя
У чергу виставляє.

Після війни хто житиме,
Той має все зробити -
Своїм і щастям того хлопця,
Щоб зміг свій вік прожити.

Щоб мати, хлопця що чекає,
Теж інколи раділа б
Щастю, яке в бою здобуто
Для інших її сином.

22-07-2022