Дні летять, похмурі, невеселі,
Природа плаче, йдуть дощі,
Полишають діточки свої оселі,
Скорбота й сум у маминій душі...

Вона так чекала свою дитину,
Обійняти, поцілувати свою кровину,
Та війна забрала у домовину,
Серденько заполонила хуртовина...

Тепер стоїть матінка у чорній хустині,
Говорить до синочка на його могилі,
Благає його: " Повернись додому!
Тобі ж ще жити і жити, такому молодому!"

Та відповіді не почула мати,
Якжеш їй цю біль подолати?!
Плаче її серденько, болить,
Тільки вітер над нею шумить...

Тепер одні спогади лишились,
Мамині квіти зажурились,
Стогне калина, на могилі у сина,
Стоїть на колінах, зморена й сива...

Кровиночку викохала, ночей не доспала,
"Не вберегла...", від болю стогнала,
Сонце сховалось, далеко, за хмари,
Пустота і тьма... Не витримало серденько мами...

05.04.2023. С.М. Онисенко

Вірш присвячується всім загиблим синам-Героям🙏💙💛
Героям Слава! Вічна і світла пам'ять!