Ми тихо українцями звемося,
Бо стали не престижні на сьогодні,
Мовою чужою користуємося,
Бо наша рідна мова вже не модна.
Ми все крокуємо у прірву забуття,
Куди вже скинули минулого досягнення.
Ми хочемо все кращого життя,
Але не втілюємо в нього свої прагнення.
Ми хилимось туди, куди подує вітер
І тільки скаржимося часто на усе.
Деяким для щастя вистачає літри,
А інших за кордон несе.
Все ж більшість з нас застрягла у рутині
Цього понурого, закляклого буття,
А у надіях ми будуємо картини
Свого казкового і недосяжного життя.
2013 р.