Нас поєднало світло душ,
В садку приємний запах квітів...
Бузок, черешня у цвіту...
І я до тебе підійду…
Схилю я скроню на плече,
Ти обійняв моє лице…
Над нами з неба зорепад,
Навколо пелюстки летять...
Маленьке, затишне село…
Настала тиша... все лягло...
Плугатарі з полів не йдуть -
У "Кобзаря" їх вічна путь.
Так стало видно навкруги,
Осяяв Місяць всі двори...
Голки не станемо збирати,
В садочку будем воркувати.
Чарівна, українська ніч...
Освітлена з небесних свіч…
Романтикою так п'янить…
Фантазії безмежна мить…
*****
Всі наші мрії та думки
Сплелися воєдино в небі...
Навічно поєднались ми,
Хай вітер нас несе на гребні...
На різних полюсах Землі,

Нас розділяють кілометри…
Могутні скелі пролягли,
У холоді застигло серце...
Багато поміж нами чвар,
Розсипані зі скла осколки.
Не склеїти ніколи їх!?
Вони скололи, наче голки.
Але все можна відновити -
Той феєричний рай бузковий…
І розум зможе відпустити -
Весь розпач й біль…забути знову.
Нас розділяє море снів,
Нас відділяють кілометри...
Та у свідомості всіх днів -
Жевріє мрія про безсмертя!..

*****
Застиглий смуток, що в очах…
Він полетів, як вільний птах...
Ковток свободи, легкий змах...
Все відбулося, наче жах.
Три дні й три ночі заметіль…
Вселенський вітер закрутив…
В душі так смуток серце крає
І час повільно завмирає…
У вікнах світиться вогонь:
Хтось повечеряв…спокій, сон…
Та її око не дрімає,
Душа в печалі пробуває.
Вона не може зрозуміти:
"Як далі жити, що робити!?"

Не змириться ніяк єство:
"Як трапилося, що було!?"
Кругом запитання одні,
Блукали думки по вікні...
Остання свічка догорала
І все довкола завмирало.
Прокинулась від метушні:
Дитина кличе, треба йти.
Життя...воно таке...
Та, буде завтра - світло йде!..

*****
Цей перший день Весни…
вона спішить,
Не знає, що попереду примчить.
Час непомітно так летить,
Як мить…
Все намагається стрибнути крізь сніги,
Що залишилися з холодної зими…
"Ой, обережно",- крикнула собі -
Привіт Весни...
Та, він нічого не почув,
Оторопів, бо щось відчув!
Думка закралася одна:
"Може вона?..."
Розбурхалися струни у душі,
Нарешті дочекалися Весни…
Всі плани полетіли шкереберть -
Весни десерт!

Вони стояли посеред шосе,
Тікати треба, небезпечно вже…
Та, потаємно розмовляли їх серця -
Весна!..
*****
Я подарую тобі небо над Парижем,
Або над Римом загадкову ніч...
Разом в обіймах з вітром свіжим -
Ми в небі, серед тисяч свіч…
Ти можеш обирати свою Зірку.
Нехай засвітиться в волоссі золотім…
Ти будеш, як небесна квітка.
Лише для тебе про кохання розповім...
Ми в невагомості, не бійся, я тримаю,
Моя рука завжди буде твоя!
Нічого більше я не вимагаю,
Лишень усмішка, щоб твоя цвіла…
Поєднані навічно наші душі:
Всесвітня загадка Землі…
Наші тіла живуть в спокусі,
Бо Небом створені так ми…
Лише для тебе моє серце мліє,
Навіки хочу я з тобою бути!
Обоє ми здійснили мрію -
Кохання мусимо почути…

*****
Тобі подобаються вічні коливання,
Бо викликають захват, хвилювання…
Постійний викид в кров адреналіну,
Ти хочеш втримати або знайти заміну…
Сердечні іграшки розбурхують бажання:
І знову ясний Місяць... і зітхання…
Неперевершений митець-маніпулятор,
Її чуттєвих точок індикатор.
А час в ілюзіях цих ігор проминає...
Та спокій в душу не вертає.
Ти зрозумів - даремно втратив час,

Бо не подбав про шанс!
А так важливо вчасно схаменутись…
І до грудей її так ніжно пригорнути...
Вдихати аромат її волосся...
Що в кольорі, як золото колосся…
*****
Я поцілунок пригадала…
На небі зірка запалала…
І мила посмішка блукала
У тебе на вустах…
Я знову очі закриваю,
Твій образ в пам'яті спливає...
А нашу відстань розділяє
Лиш час…
Миттєвості весни проходять,
Яскравим світлом літо входить...
До старту вже готова осінь,
Засипати листками хоче.
А в нашім Світі любов світить:
Одна пора, погода літня…
Ми проженемо з душі зиму!
Ми є, ми тут і ми щасливі!